Хостинг фотографий для пользователей Оринго
Чат с менеджером

Поставити питання

 
Ювелірний дім Орінго
0800-759-550
(безкоштовні дзвінки)

Довгі ночі, дві стіни

Сьогодні найдовша ніч року, Зимове сонцестояння, — мало світла й дуже багато темряви. І поки ми з вами тут, у найнижчій точці, хочу розповісти про срібну мрію, яка народилася у вирі війни. 

 

26d5cc0558a91403d06b45f095669641.md.jpg

 

все що у тебе є – все воно може боліти

те чого в тебе немає боліти не буде…

(Ю. Іздрик)

 

Ми ще точно живі — скільки ж у нас усього болить. Ми насправді живі, бо не лише дихаємо й функціонуємо, але ще й мріємо, творимо, думаємо про майбутнє та не втрачаємо надію. 

 

6c81be2ed7f8532d06c3dc586873a3a4.md.jpg

 

Коли я додатково (поза конкурсною програмою) обрала каблучку «Дві стіни», здивувалися навіть ті, хто звик до моїх дивних вчинків — мені казали, що це ніхто не буде купляти й носити, то ж навіщо витрачати ресурси, яких і так немає. Ще казали, що це вкрай похмуро, а ми й так усі у війні по самі вуха. Що треба робити прикраси, які тішитимуть, а не лякатимуть… Але є дві сили, що не можна зупинити: ідею, час якої настав, та правду, яка знайде шпаринку й проб’ється назовні. 

Ми, українці, живемо під час страшної, нечесної війни, яка ламає цивілізацію і людей, виснажує фізично, розумово й морально, нищить важливі зв’язки та споруди. Ми продовжуємо жити, попри усі намагання зла стерти нас з землі. 

І за ці нескінченні ночі й дні (сьогодні вже 1395-й) ми стали геть іншими. Іншими не лише у порівнянні з собою у версії 2021 року, а й з мешканцями тих країн, по яким клята кацапня поки що не запускає бомби, ракети й шахеди.  

 

d045f33b0c34ac9b2f606dc5c1ee118b.md.jpg

 

Узагальнення, якими ж саме ми вже стали та як еволюціонуємо далі, мені видаються не надто доречними — в кожного з нас вирощено новий орган,  внутрішній резервуар, де змішані біль з силою. Ємність та призначення нового внутрішнього органу поки не досліджена і є індивідуальною. Наприклад, мій резервуар продукує енергію, яка не лише допомагає рухатися далі, а й дозволяє без сумнівів робити дивні вчинки та створювати непопулярні речі. 

У супроводі до ескізу каблучки «Дві стіни», авторка Олена Анатоліївна (Skazka) пояснила свою мрію так: «Давно не брала участі у конкурсі і от, мабуть, на часі. Моя дитина каже, що я малюю травми, мабуть, так і є, але для мене то оберіг… Більшість українців мене зрозуміють, коли чуєш цей страшний звук згадується тільки одне - 2 стіни. Ми з малою завжди ховаємося в коридорі і на ті 2 стіни сподіваємось як на Бога. Але не завжди є ті 2 стіни, тому я захотіла зробити цей оберіг саме для того, щоб вони завжди були з тобою і щоб завжди ти був захищений. Це на кшталт того, як у студентські часи ти схрещуєш пальці щоб гарно здати екзамен, ну або кладеш п’ятак у взуття…»

 

ee55e3a21bec567f9a1e81889aaf22c9.md.jpg

 

85d60c7845b3435e30f17fe287db5784.md.jpg


e3bf942c0cccb0714297e4bb9d0362f3.md.jpg

 

Каблучку робили довго й старанно, вийшла вона потужною і гармонійною. І тут мені хочеться поставити впевнену крапку з натиском та відсікти сумніви. 

Я не знаю про подальшу долю цього вибору.

Не маю гадки, стане каблучка «Дві стіни» талісманом, амулетом, арт-об’єктом, пам’яткою чи залишиться тільки в мене та Олени, як символ того, крізь що ми вже пройшли та продовжуємо проходити.

Ми маємо повне право казати про те, що в нас болить, і фіксувати це. Наші думки, надії, мрії та справи важливі так само, як і наші страхи.

 

bae14ae9a0236a29d387ebb081bd08f2.md.jpg

Про книжку, з якою сфотографували каблучку, треба буде розповісти окремо

 

З початку повномасштабної війни це вже четверта найдовша ніч перед світанком. Так,  Зимове сонцестояння — це коли вкрай мало світла й дуже багато щільної темряви. Та вже від завтрашнього дня щось зі скреготом зрушить з місця і додасть нам до дня дві секундочки. І можливо, на важелі тиснуть саме ті, хто вірить у продовження життя. 

Ми тримаємо наші голови, стіни та світ. 

Ми продовжуємося.

З любов’ю, Олена Маслова любовь

galina_К
Пнд, 22/12/2025 - 10:11

Коли малювала До та після навколо панувала пандемія. Вир життя раптово зупинився, гинули люди, було лячно.Та що ми тоді знали про страх... Вразило те, як швидко все змінилось та як мало ми цінували те, що маємо, саме про це був ескіз. Але нова форма камінця, доданого тоді Оленою Анатолієвною, змінила безпорадність та страх, що були в моєму малюнку, на човник надії. Ми все ж таки зможемо подолати той чіткіий розподіл та повернути життя. "Дві стіни" для мене це теж сама війна, яку я навряд чи схочу носити як нагадування. Але не захист, аж ніяк. Бо ті дві стіни вони тільки від трасерів або скла і ще психологічний захист, звичайно. Людина, що зіщулилась між стінами від страху та розпачу - це саме те життя, в яке нас нас намагається занурити клята русня і ні, я так жити не хочу. Укриття з моїм багатоповерховим будинком в Харкові то смішно. Я навіть на перший поверх спустись не встигну, коли не те що помолитись, а навіть вилаятись не завжди встигаєш під прильот. Натомість прибране місто, квіти та законсервовані руїни (ми все відбудуємо!) говорять про те, що дзуськи їм, а не Україна, а найнадійніший наш Оберіг то ЗСУ. Це моє особисте сприйняття всього і аж ніяк не істина в останній інстанції, не ображайтесь, будь ласка. Каблучка вийшла дуже сильна. І якщо для когось стане оберігом та талісманом, це саме те, чого прагла авторка та колектив митців Орінго. Вітаю з прем'єрою та здійсненням мрії!
Оринго
Пнд, 22/12/2025 - 11:42

Галино Георгіївно, згодна з Вамі - мистецтво існує саме для того, щоб викликати різні почуття. Так, для мене це творіння ближче до музейного, яке несе у собі капсулу пам'яті.
Але поки ми знаходимося у вимірі війни "тут і зараз"... і якщо продовжують народжуватися срібні прикраси, то це точно не той стан, в який нас вгоняє русня. Ні відчаю, ні розпачу — терпіння та роздуми.
 
Skazka
Пнд, 22/12/2025 - 11:59

Коли все почалось, десь день на 8-9 над моїм будинком літали винищувачі 3 дні і обстрілювали те, що їм треба було. Слава Богу в моєму домі повилітали тільки вікна і двері, а мої дві стіни врятували нас від ушкоджень. В ті дні ще віра в силу тих стін була сильніша (це тепер зрозуміло, що вони не від всього врятують). Але навіть зараз ми з дитиною ховаємось саме за них, бо на жаль більше нема куди.
Для мене це оберіг і памʼять! Це не руїни - це страх (пробачте, але ніколи не повірю, що в перші дні, а в мене навіть зараз, ні в кого не було того звіриного страху!) І я не хочу забувати те відчуття останнього дня, бо так і відчувалось, що то вже все! І ця каблучка в собі несе біль, страх, силу, надію і памʼять! І то є наше життя зараз. Яким воно буде далі… сподіваюсь світлим, але та крапля мистецтва, яке зробили Орінго, то є письмена наших днів! Не квіти і не пташки, які малювались мені раніше… а саме стіни.
Для мене прикраси є мистецтво, а мистецтво - то емоції...не гарні камені і покриття, а саме відчуття, які передає прикраса і на жаль, це не завжди радість і краса.
Дякую Орінго за карбування мого особистого болю і страху в срібні стіни, які будуть зі мною доки є життя. Срібна мрія є конкурс втілення бажань, моє бажання цього року було саме таке - Назавжди запамʼятати той страх останнього дня і ту надію на хороші часи! Люблю вас і бажаю процвітати, як справжня квітка Українського мистецтва, яке несе в собі історію і емоціі!
 
galina_К
Пнд, 22/12/2025 - 12:25

... вони бомбили Сєверку тоді. Методично кожного дня о 9 ранку за їх часом з бєлгорода вирушав літак з бомбами, які скидували на Харків. Поім та істота відпрацювавши свою зміну, напевно, йшла снідати, любити свою жінку, цілувати своїх дітей... Розверталась мразота над нашими будинками бо тут зпучніше, напевно. Кожно ранку я стояла біля вікна (ну мізки тоді були не там де треба) і чекала - залишилось щось на нас чи ні і чи встигну витягти хоч і дорослих але все ж таки дітей. Так, саме звірячий страх. У Вас добре вийшло його передати. Але я ненавиджу його і ненавиджу той страх в собі і не хочу його пам'ятати хоч і не пробачу і не забуду ніколи. Знов таки - це моє особисте. Мистецтво на те і мистецтво щоб розбурхувати емоції і думки. Дякую!
Julia777
Пнд, 22/12/2025 - 13:38

Багато випадків виживання при ударах, коли люди ховаються у ванних. Металевий чан витримує значні удари, а зверху часто прикриває чимось великим і пласким, ніби дашком (шматком стіни, дверима). Хоча, звісно, і це не 100%-й метод спасіння... А я знайшла ще один образ в каблучці - людина в позі немовляти ніби народжується на світ. Народження - процес небезпечний, болючий, але необхідний, щоб почати жити (я - людина, яка страх як не любить негативні асоціації, згадки, енергії, завжди їх уникаю, але дивним чином в цій каблучці, присвяченій страху за життя, я негативу ну зовсім не відчуваю).
Mikurianka
Пнд, 22/12/2025 - 18:11

Мені здається вона не залишить нікого з жителів країни байдужим. Кожен відчує її по-своєму але не відчути щось при погляді буде майже неможливо
shursh
Пнд, 22/12/2025 - 22:46

Каблучка відгукується, розумію її посил. Мабуть, кожному, хто прислухався до цих звуків зовні, вона потрапить в нерв.
Vikiviki
Втр, 23/12/2025 - 07:43

Вийшла гарна, як завжди у Орінго! Але не тішить, вибачте!
Svechka
Втр, 23/12/2025 - 10:31

Дуже гарна, сподобалась. Чи замовлю? — поки думаю. Єдине питання: малюнок, як на мене, досить «інтимний». Його хочеться носити, але не хочеться показувати всім підряд. Я розумію, що модель уже готова, але, можливо, без значних переробок можна було б перенести малюнок на задню частину каблучки? Щоб за бажанням можна було повернути її людиною до долоні, і водночас щоб задня частина виглядала завершено. Із тих, що в мене є, як приклад — «Харків. Оперний» або «Головне всередині».
Svechka
Втр, 23/12/2025 - 10:33

Не "перенести", а "нанести". Ну хоч якось "украсити" задню частину.