Як ніколи раніше у житті, складно було усім мрійникам цього року, бо натхнення спіймати і зробити в уяві прикрасу, коли вирує війна — важко вкрай. І чарівникам потім теж було не краще: створити у сріблі омріяне, з усіма обмеженнями по застосуванню магії — зовсім не просте завдання.

Спостерігаючи за перебігом десятого сезону традиційної «Срібної мрії», зрозуміла — наші з вами мрії якимось дивом вміють прокладати стежки скрізь полум’я і можуть знаходити джерельця чистої надії там, де людям немрійливим ввижається лише суцільна пустеля. 

Підсумки конкурсу були три місяці тому і тоді мені здавалося, що конкурсні прикраси ми може зробимо, як дуже пощастить, до кінця року. Непомітно, дуже повільно, нібито навшпиньки, але ж ми вже зробили вісім з дванадцяти обраних прикрас (і навіть додатково зробили дві версії «Півників»)! 

Робота Ірини Петрівни (Itsoma) — ескіз сережок «Тіні забутих предків» уперше з’явилася в конкурсі ще 2020 року. Тоді це була яскрава присвята своїм дитячим спогадам про чудові канікули у бабусі та дідуся, а також сумній (хоча й дуже мальовничій) повісті Михайла Коцюбинського та її кіно-переказу, що зробив Сергій Параджанов. Сережки мали бути довгими трансформерами і з камінцями-кабошонами, але трохи не дострибнули тоді до перемоги... 

Цього року за правилами можна було витягувати з альбомів та архівів ескізи, які раніше не перемагали, і до нас знову завітали орнаментальні спогади. Хоча картинка була така, як і два роки тому, опис був вже інший. І саме співзвучний моїм відчуттям опис підштовхнув мене тоді обрати до створення у сріблі цю творчу роботу:

«…навіть не могла уявити що нас чекає попереду те, що маємо сьогодні: перевернувся час, розуміння, пріоритети і уяви, все шкереберть і навиворіт… Зараз, коли не маєш змоги  закидати наперед і планувати навіть найближче майбутнє, розумієш, що час саме переосмислювати минуле. 

І що бачу я? А те і бачу, що все було вірно і вчасно зроблено, і що мені зовсім не соромно за те, що було зроблено, сказано і подумано будь-коли.
…

Тому і вирішила: краще чекати і сподіватися на краще, але і сприймати сьогодення трохи інакше. 
…

А «Тіні забутих предків» нехай залишаються і в цьому році. Нехай будуть в довільних розмірах; і кабошони  відповідно довільні, і навіть без них красиво вийде (не час перебирати і розкошувати); і чи будуть вони трансформуватися або ні - теж не так вже і важливо. 

Нехай такою буде моя ОрінгоМрія: привезти одного разу після Перемоги молодшого синочка на улюблений брейк-данс (скучили!), а самій сісти з кавою і в красивих новеньких кульчиках в затишному сквері ім. І.Миколайчука на милих серцю, охайних і зелених Березняках, чекати на закінчення тренування, і спокійно дивитися вперед в майбутнє.»

Коли людина так чітко бачить свої думки і свої мрії, а ще дає чарівникам можливості для маневру, то чарівні палички самі відкривають шухлядки і стрибають у руки. 

Разом з Іриною Петрівною теж хочу наблизити мить, коли ми зможемо спокійно дивитися в майбутнє і з цікавістю, а не з острахом розглядати небо. І нехай нові сережки роблять мирний настрій до кави вже найближчим часом. 

Сережки зазнали певних змін порівняно з ескізом, і це обумовлено сучасними реаліями. Так, вони вирішили не трансформуватися, а міцно триматися одне за одне. І вони не стали прикрашатися камінням, бо вибір каміння зараз вкрай обмежений. Але збереглися бажані форми і гуцульські орнаменти (ті самі чарівні «Кучері» и «Гачки»), і ще дві монетки поменше будуть в допомогу великим. 

Те, що я бачу зараз — це сучасні срібні сережки, в яких поєднуються зрозуміло-впевнений верх і з’єднані з ним назавжди знаки підтримки від наших міцних коренів. Сережки розмовляють на різні голоси, і якщо колихнути їх та уважно послухати, то можна почути натяки, підказки чи поради від бабусь і дідусів. На безліч поколінь углиб тягнуться наші коріння і нашим предкам є що нам передати про важкі роки та страшні часи, про життя та радість всупереч тим часам, про кохання, мрії та надії. 

Ох, буде в нас ще час на сумні історії про зруйноване кохання, кривду і ворожнечу. На ті історії, що добре пасують до миру і благополуччя, до розмов теплим літнім вечором у бабусиному садочку або до читання на м’якому дивані під затишною ковдрою, з чашкою духмяного чаю. Так виглядає рівновага, на мою думку — читати сумне, коли усе добре. 

Але сьогодні вже немає сил сумувати за долею хоча й гарних, та вигаданих героїв, тож «Тіні забутих предків» ще з’являться в Орінго після перемоги, а зараз сережки отримують нове ім’я-оберіг, і будуть усім нам допоміжні «Голоси незабутніх предків», які прошепочуть заспокійливі слова і додадуть сил для здобуття перемоги. 

Олена Маслова