Почала писати есе та раптом замислилася, як влучніше скласти нове слово про той особливий стан душі й тіла, завдяки якому зараз перегортаються останні сторінки десятого тому «Срібних мрій» і пишуться нарешті перші рядки епілогу… Що ж було спочатку, дія чи мрія?

26 березня 2022 року, субота, день номер 31,  другий місяць страшної війни. Які ще координати треба згадати для тієї миті, коли нарешті була відкинута геть щільна ковдра вагань, палець натиснув на «опублікувати новину» і почався конкурс? 

Ту ковдру вагань я майстерно зіткала, коли почалася війна. Кожен вибух, кожна чорна новина зі стрічки додавала мені пряжі, а руки, що нервово трусилися від необ’єктивної реальності, не зупинялися ані на хвилину, ні вдень, ні вночі. Чорна ковдра вкривала мене з ніг до голови безліччю обертів, я ховалася всередині і не бачила нічого окрім безпорадності перед навалою, що зруйнувала мій райдужний казковий світ. 

Моє життя і мій досвід — лише крихітна, невидима часточка холодного та безмежного Всесвіту, одна мікро-пилинка від зірки, про яку не відомо, є вона й досі, чи тільки світло її пливе до Землі... 

Мої роздуми та діла не мають ніякого впливу на те, що відбувається, бо кожна людина, навіть найвеличніша і найповажніша, є усього лише людиною з кінцевим терміном придатності тіла й думок…

Справа мого життя виявилася несуттєвою і несерйозною, і вона не мала ані стратегічної, ані комерційної, ані футуристичної цінності. Таке собі миле зайняття для дорослої дівчинки…

Навіщо у світі потрібні радість, книжки, малюнки, срібло та камінці, якщо в ньому може бути війна? Криза повної відсутності сенсу життя тягнула мене униз, у холодні підвали нескінченного виживання душі й тіла. Постійна шалена злість допомагала якось продовжувати рухатися, але зовсім не відповідала на мої питання. Так виглядала безнадія.

А потім у голові почав з’являтися настирливий голос: не можеш нічого робити, то хоч конкурс почни… Ну чого ти сидиш без діла? Спілкуйся з людьми, хай знають, що Харків живий. На мої жалісливі зітхання, що я не впевнена, чи воно кому зараз треба, що горе таке навкруги, і мені геть соромно з такою фігнею на люди лізти, і які там мрії можуть бути, і як я зроблю те, що намалюють, коли невідомо, чи встоїть виробництво і чи виживу я, голос впевнено відповідав — так спробуй і побачиш.

Нескінчений внутрішній діалог тривав десь зо два тижні. Терпець урвався і Оленка-страждалиця з ковдрою вагань вщент програла дружній команді з Голосу і Оленки-авантюристки. 

Конкурс розпочався, і ось зі сльозами вже читала ваші коментарі під новиною і на форумі. Плескала у долоні, коли бачила ваші конкурсні теми на форумі. Розбурхала своє оточення великою дозою ентузіазму. А потім ретельно обирала ескізи і хвилювалася за кожну з особливих робіт цього особливого сезону, який несподівано виявився дуже вдалим! 

Якщо ми з вами подивимося на перебіг конкурсу через статистику, у порівнянні з попередніми сезонами, то він пройшов приблизно на рівні початку мрійного шляху, між 2014 і 2015 роком, коли країна уперше стикнулася з підступністю рашистів.

Зі 139 ескізів ми втілили у життя аж 15!

П’ятнадцять прикрас виросли з ідеї до матерії у вирі наджорсткої війни, і їх можна класифікувати, як безцінний досвід нескореності долі.

Про технічні деталі реалізації нашого неймовірного мрійного проекту я ще пізніше обов’язково розповім, а сьогодні хочу подякувати неймовірній Орінгоспільноті за потужний та щирий відгук на мою спробу хоча б якось змінити обставини. 

Якщо замислитися над сенсом створення нових прикрас під час війни, рішуче відкидаючи усі стереотипи, то можна розгледіти дуже просту відповідь: Роби що винен і будь що буде. Нічого, окрім як діяти та мріяти, я не вмію, тому перша дія (просто розпочати конкурс) перетворилася у мрії (ви надіслали ескізи), мрії стали діями (треба було долучати команду та робити з ескізів прикраси). 

І ці дії знову обертаються мріями (про красу, спокій, гармонію та радість), і кожна мрія народжує нові дії по наближенню результатів. Ой, це мабуть повітря в нас якесь особливе, що в ньому так легко відбуваються чарівні метаморфози. 

Формула Діємрія = Мрієдія врятувала від зневіри та відчаю, і вже ніколи в житті не забуду цей фантастичний десятий сезон, що став найліпшою нагородою за терпіння і оазою посеред пекла.

Сподіваюся, що усі орінговці, які приймали участь в конкурсі та вболівали за нього, теж змогли відчути потужну чарівну силу моменту, яка тепер живе далі в п’ятнадцяти прекрасних прикрасах. 

Отже, нехай усі мрії будуть міцно пов'язані з діями, а дії базуються виключно на служінні чистим мріям. Тиждень милування мрій починається, і ніякі вибухи і сирени не відвернуть нас з цього шляху. 

О.М.