Колись дуже давно, у ті часи, коли можна було собі дозволити навіть безтурботність, в одній казковій країні відчинилася круглі двері… Але вели вони не в затишну печеру гобіта, а в світ ще більш непередбачений: до орінгівського клубу ювелірно-літературної творчості «Екслібрис».  

Трапилося це диво ще у 2018 році. Про початок розповідала в нарисі про створення каблучки «Це шляпа?»: 

«…Ви запитаєте, що за джунглі такі, якщо Орінго - це ювелірний дім? Відповідь проста: коли справа жива, а не синтезована, за кожним поворотом сюрпризи очікують не лише гостей, а й господарів. Прилітає насіння мислеобразів у благодатний ґрунт планети Орінго, і постійно росте щось нове. Зрідка бувають і неприємні паростки, але майже завжди нові сходи можуть здивувати та порадувати. Чим довше живе Орінго, тим густіше сходи, так і виходять джунглі. 

Одна з особливостей Орінго - справжні прикраси, в яких матеріал, ім'я та форма дружать із змістом. Завдяки такому підходу шкідливих і злих прикрас на планеті Орінго немає і взятися ним нем звідки: ґрунт і клімат сприяють лише позитивній творчості. Ще одна з важливих верств планети Орінго - захопленість літературою. Кожна книга, кожна сторінка, кожен рядок несуть у собі насіння, з якого можуть вирости ідеї прекрасних прикрас…»

З того особливого моменту усі книжки, які слугували джерелами натхнення та потім сором’язливо ховалися за лаштунками під час бенефісу прикрас, стали повноправними учасницями подій та прем'єр. Не тільки цитати чи найяскравіші образи головних героїв були присутні поруч з прикрасами. 

Ні, тепер на арені «Екслібрису» під світлом нашої з вами любові до книжок ми бачили тонкі відтінки емоцій та таємні думки сюжету. І через призму особистого сприйняття книги у автора ескізу, у мене, у майстра-ювеліра тощо створювалися незвичайні амулети для тих, хто не уявляє своє життя без шелесту сторінок. 

Але й до тих, кому ніколи читати, «Екслібрис» підбирав ключики, бо прикраси у колекції дуже красиві та ювелірні — вони закохують в себе формою, каменями, виконанням, навіть якщо ви не знаєте ім’я та історію. 

Зараз у «Екслібриса» такі ж складні часи, як у всього творчого, креативного та не прив’язаного до нагальних потреб України і українців. Емоційне спустошення у період зламу стабільності дається взнаки. Я відчуваю мілину творчого потоку, бачу підступну оманливість доступності до нескінченості натхнення у Всесвіті на тлі обмеженості власних сил. Боротьба за фізичне та ментальне існування близьких людей, бізнесу (та й самої себе) каламутить весь час воду вічного джерела і замулює його найрізноманітнішими сумнівами. Військова обмеженість усіх видів ресурсів примушує зараз уважно вимірювати гармонію терезами та лінійкою, приймати раціональні рішення і тихенько повзти там, де хочеться підстрибнути і злетіти. 

І ось відчуваючи усе вищесказане у повному обсязі і навіть більше, я хочу продовжувати саму дивну та нефінансову лінію Орінго — підтримувати без будь-яких додаткових умов світло над творчою ареною, щоб ваші улюблені книжки могли втілитися у сріблі. А ще — підбирати різні книжки в Таємну кімнату, щоб ви могли від прикрас отримувати книжкове відлуння. За останні п’ять місяців в подарунок було відправлено майже двісті книжок! Для мене це ще один з важливих підсумків року, як і дві проведені сесії та поточна сесія, присвячена «Гобіту», неймовірній книзі, в якій можна знайти відповіді майже на усі життєві питання.

Але є й один трохи сумний, хоча й повчальний особисто для мене підсумок року. Коли на початку 2021 року головною проблемою повсякденності мені видавалася пандемія коронавірусу і хотілося творчої реалізації, було прийняте легковажне рішення зібрати різні казки під однією обкладинкою та надрукувати. 

Помилковим це рішення було не з самого початку — таким воно виявилося внаслідок сповзання до сутінкової зони «якось там потім розберемося». Навіть коли у вересні 2021 року я нарешті отримала довгоочікуваний наклад книжки «Из слов и серебра», я вже мала чітку підозру, що нею треба буде опікуватися, розповідати, пояснювати і врешті-решт продавати, але вже тоді фізично не мала змоги займатися цим за сімейними обставинами. Щомісяця писала собі в нотатках «Книга!!!», потім підкреслювала червоним і переписувала знову. Останній раз це було 10 лютого 2022 року… і далі писати це слово вже не було сенсу. Не тому що сутність казок чи книжки змінилася — вони такі ж добрі та навіть трохи магічні. Проте вони з зовсім інших часів. Інколи навіть здається, що їх написала невідома мені людина. Виявляється, що й таке бува… Прикраси мене не підвели на зламі, а казки не втрималися. Намагаюся писати нові казки, але поки що радіти там нічому.

Отже, казки ці сховаю у Таємну кімнату, можливо й стануться комусь в нагоді. А тепер хочу розповісти, як пов’язані вони з ще однією прикрасою з «Екслібрису».  

З давніх давен намагаюся не перетворювати спальню в печеру бібліомана, є дуже багато інших кімнат для вільного життя книжок. Боротьба точилася постійна та нерівна, бо я ж одна, а книжок навколо — сотні. Мабуть, програла б… Та одного разу мій знайомий подарував чудову дерев’яну підставку у вигляді приязної такси і проблему було вирішено: у спальні може бути лише стільки книжок, скільки такса витримає. До такси відправлялися ті рідкісні книжки, які або дуже довго не дочитуються, а відкинути їх не можна, або такі, що треба знову перечитати. Книжки там змінюються постійно, але менше семи та більше п’ятнадцяти не збирається — такса заперечує. Наприклад, сьогодні вранці вона виглядає ось так:

І усе тепер добре з такою кількістю книжок. Читаю на ніч з особливим гнучким ліхтариком, потім замінюю на нові. Тільки одна книжка там незмінно живе більше року, як нагадування чи як фотоальбом — і це мої казки, такі красиві, такі дивні, такі несучасні… 

Дивилася я місяць тому на цю поличку і раптом зрозуміла, що саме вона мені нагадує. Перебрала усі перші багатосторінкові сесії і нарешті знайшла у 2018 році, під ескізом каблучки «Мудра порада»  той самий ескіз з книжками і дуже зраділа. Хоча й намальоване було кольє, мені дуже захотілося зробити брошку для теплих в’язаних речей.

Допоміг мені в цьому Павло Манюк і ось що в нас вийшло:

Вже далеко не перший раз дивуюся неймовірному таланту Марії Сергіївни (Madra Rua) переказувати складні історії за допомогою олівця. Здається, немає таких фантастичних вимірів, про які вона не зробить чудовий ескіз. До речі, незабаром покажу ще одну знахідку з мирних творчих сесій, і ви точно здивуєтеся, наскільки ж це гарно і ювелірно!

Ой, щось дуже довге в мене вийшло оповідання про книжки, як для передсвяткового вечора… Брошку назвали «Екслібріс», що й не дивно. Але на корінці самої тонкої книжки є слова, які тепер назавжди пішли у срібло. Сподіваюся, Марія Сергіївна не буде на мене в образі за таку імпровізацію. Буду дивитися на свою брошку і мріяти про нові казки. 

Тепер при бажанні кожен може зібрати свої срібні книжечки на поличці та надійно тримати їх близько до серця. Багет, п’ять дрібних камінців, різні покриття — величезна палітра для досвідченого орінговця!

Якщо у вас до брошки "Екслібрис" буде бажання отримати у подарунок книжку, то напишіть у коментарі, будь ласка. 

І не забувайте — на вас чекає Гобіт з компанією й неймовірні творчі пригоди!

 Вдячна за натхнення, друзі!

    О.М.