Спочатку в мене був задум у цьому традиційному есе розповісти про різні сучасні дослідження роботи мозку та про народження свідомості. Але фінал тижня був такий гидотно-бурхливий, що це вже не есе, а компіляція з заготовленого до 18 липня і пережитого після… 

 Уся правда проходить три етапи.
​Спочатку її висміюють.
​Потім їй жорстко протистоять.
​Урешті-решт її приймають як цілком очевидне.
​(Артур Шопенгауер)

Свідомість — це відчуття людини того, що вона є собою, це відчуття проживання життя. Свідомість — поєднання внутрішнього досвіду та можливості ним правильно скористатися. Мені дуже відгукується теорія, протилежна звичному матеріалізму, яка пояснює, що мозок не породжує свідомість. У 2014 році група з понад двохсот учених і філософів опублікувала «Маніфест про постматеріалістичну науку», який висвітлює подібну позицію.

Це дуже захоплююче, як і усі відкриття молодої квантової доби: свідомість існує незалежно від часу, простору і тіла, а мозок — лише розвинений інструмент для локалізації та фільтрації. Ібен Александер, доцент факультету Гарвардської медичної школи, фахівець із хірургії мозку, стверджує наступне: «Мене як нейрохірурга вчили, що мозок генерує свідомість... Однак правда полягає ось у чому: що більше ми починаємо розуміти фізичний мозок, то більше усвідомлюємо, що він узагалі не породжує свідомості. Ми свідомі, незважаючи на роботу нашого мозку! Мозок служить більше як редукційний клапан або фільтр, обмежуючи уже наявну свідомість до цівки ілюзорного тут-і-тепер» 

Можливо, раніше ви могли про це й не знати, особливо якщо не контактуєте з людськими мозками як лікарі, дослідники або психотерапевти. Зазвичай люди не замислюються над неймовірною магією мислення, бо у повсякденному житті така потреба виникає не часто — ми змалечку навчені знаходитися у соціумі та повторювати те, що бачимо навколо…

І ось тут я ще б нібито могла продовжити про те, що насправді усе не таке, яким нам здається, матеріалів і заміток в мене хоч греблю гати. Але тут прийшло велике АЛЕ, тому час зник так само як і моя можливість бачити щось далі, за межами галузево-ювелірного тунелю. Обіцяю собі й вам, що повернуся до тем виникнення та фільтрації свідомості обов’язково, принаймні тому, що вони дуже тісно пов’язані з творчості та можливістю людини змінювати власний світ. А поки вам доведеться трохи потерпіти моє старече буркотіння, а за бажанням і трохи написати в коментарях.  

Слідкуємо за руками й загинаємо пальці.

Один! 

Як ви можливо чули, в країні не вистачає джерел фінансування, щоб не програти цю чортову війну. До речі, обожнюю наш сайт, де можна безкарно війну називати війною, а сусідніх імперців – мразотою. Так от, моя свідомість з цим повністю згодна. 

Два! 

Щоб перекрити дірку в бюджеті глибиною у півтрильйона гривень, уряд розробив і вніс до Верховної ради законопроєкт 11416 про зміни в податковий кодекс. Війну будуть фінансувати за допомогою збільшення військового збору. Збір цей в країні з 2015 року, війна затягується і треба вже щось робити більш радикальне… Все логічно, згодна затягнути пасок ще на одну дірку. 

Три!

Не буду перелічувати усі новації законопроєкту, там багато карколомного (глянете самі, якщо таке цікаво). Сфокусуємося зараз саме на військовому зборі, який стосується усіх нас. З усіх підприємців та підприємств – 1% з обігу (це дуже багато в масштабах країни). З громадян та мобільного зв’язку – 5% від доходів. З ювелірного бізнесу – 30%. 

Спочатку мені здалося, що я погано бачу… Ба більше, дійсно погано бачу вже півтора місяця після того як на швидкості 100 км/год крізь відкрите вікно спіймала оком бідолашну муху (не треба їздити без захисних окулярів, бережіть мух!). Так от, прокліпавшися зрозуміла – точно тридцять, а не три. Свідомість повернулася і підказала магічне заклинання «танунафік». Це ж не затягування паска, а перерізання горла!

До того ж, подібна вибірковість щодо ювелірного бізнесу має системний характер (розповідала багато разів, навіть в 2015 році мульт робили, який і досі актуальний) і здається мені щирою неповагою до усього, що тішить мене і прикрашає вас. 

Чотири!

Відміняю усі плани, розкидуюсь з терміновими справами і витягаю з потаємної шафи коника непокори. Коник той вже трохи припав пилом, але виглядає рішуче. За коником у шафі ще валяється стара срібна труба і погнутий шолом… І понеслася збирати в коло ювелірну спільноту, бо подібні речі можна виправляти тільки разом. Хтось відкликався одразу, хтось після роздумів. Робила дописи і пояснення, не розгойдувалося... Паралельно закидала вудки до блогерів та журналістів, а до офіційного звернення по інстанціям було ще зарано. 

19.07 зробила емоційний допис «Чим завинили ювеліри?» в інстаграмі, який несподівано миттєво злетів та понісся мережею. Дуже багато репостів і цитат, щирі коментарі й повідомлення — і жодних слів, які зазвичай спливають догори про те, що ювелірів не шкода)  Знаєте чому? Бо я зверталася до звичайних людей, які розуміють: в тридцять разів більше, аніж іншим – доза надмірна й летальна. 

А що ж ювелірна спільнота?  О, ось це дійсно п’ять!

Найбільше часу я вбила на вмовляння колег прочитати законопроєкт, виходити з бульбашки, писати власні дописи для власних замовників та покупців та пояснювання на те, що ми не повинні бути цапами-відбувайлами за весь бізнес і бюджет. До речі, за інформацією в пресі, з 500 млрд бюджетної діри від вбивства ювелірів планують отримати користі 0,14 млрд (лише 0,28% від загальної потреби) 

Розумієте дивність ситуації? Суспільство чудово розуміє, для чого країні потрібні ювеліри. А от деякі ювеліри не розуміють, чому те, що відбувається навколо і всередині нашої галузі — принизливо, огидно й нестерпно. І коли я почула ідеї про необхідність з можновладцями домовлятися та пропонувати якісь альтернативи (ну може 15% ЇХ задовольнить?), свідомість тимчасово мене покинула.

Можливо це ланки одного ланцюжка: як не турбували модні бренди попередній грабіж при клеймуванні, бо вони ігнорували клеймування, то й поточний капець не турбує тих, хто податки сплачувати взагалі не планує? А може ще глибше: вивчена безпомічність та меншовартість проявляється в різних формах, заколисуючи свідомість і нашіптуючи дивні думки...

Фух, розповіла! Більше буркотіння не буде, роботи попереду вкрай багато. Я не здамся без бою, бо добре пам’ятаю: будь-які можновладці тимчасові, а ювелірне мистецтво — вічне. Колекціоную імена та історії, обіцяючи собі, що колись напишу книжку про досвід попаданця і виживальця. 

А тепер увага! Питаннячко до вас буде з сюрпризом: наведіть будь-який нестандартний аргумент, чому ювелірів треба оберігати, любити чи хоча б не чіпати. Один учасник = один коментар, а ось сюрприза наприкінці тижня буде два, від випадкової долі та від мене особисто. 

Дякую за витримку всім, хто дочитав.

З любов’ю, Олена Маслова