Сьогодні Всесвітній день поезії.

ЕККЛЕЗІЯСТ 2.0

є час обіймати — і час уникати обіймів
є час щоб єднатись — і час залишатися вільним
є час на розмову — і час німувати у тиші
є час для любові — і є для байдужості ніша
усьому свій час і усьому доречна хвилина
і хвиля що винесла нас теж невдовзі відрине
і ніжність що нас підриває колись та й погасне
по-іншому тут не буває — живе те що вчасне
а що не на часі — те так і загине невчасним
бо виключно вчасно із нами трапляється щастя
тож будьмо уважні і будьмо для себе доречні
уміймо відважно дозволити іншому втечу
є час щоб кохати — й кохання що часу не знає
є час обіймати — і я от тебе обіймаю

Юрій Іздрик

Ще влітку знайшла в Аврорі бюджетні, але яскраві, світодіодні лампи та накупила аж дві. Не так давно ще дивилась на них та думала що трохи погарячкувала і навіщо мені стільки. Аж ні. Ті смердючі болота знову вигнали місто на вулиці та нагадали, що окрім гаджетів існує ще багацько інших цікавих речей. Загалом, якщо не зважати на дирчання генераторів, місто виглядало майже як на свята - люди прогулюються, дітлахи грають в м'яча замість втупитись в телефони. Кафе, що мали генератори та вай-фай, зробили за добу касу кількох місяців. Ну а коли зайшло сонце всі потяглись до настолок та книжок. Виявилось що тієї одної лампи вистачає десь на три години досить яскравого світла для читання. Іншими словами, через ту кляту рашку перечитала за кілька днів багато чого. :)   Джейсон Рекулак "Приховані малюнки". Обкладинка виглядає як жахастик і чимось навіть нагадує той фільм "The ring" (після якого сіпалась ще кілька днів). Виявилось що зовсім не жахастик. І малюнки не страшні. І взагалі воно трошки детектив, трохи містики і багато про материнську любов, якій не можуть стати на переноні ані смерть ані будь що. Дуже несподівана і позитивна кінцівка. Цікава книжка, що не потребує аж надто напружувати голову і чудово відволікає від сьогодення.  Для вечірнього читання після робочого дня саме те. :)

Відсутність світла ввечері за новим графіком дуже той, провокує на читання. Бо а що ще робити? Тільки ввімкнути лампу та читати наскільки її вистачить або очі не почнуть боліти. Вчора навіть не читала, а переглядала збірку віршів "Поміж сирен, нові вірші війни" Харківскього видавництва Віват. Вона була в Таємній кімнаті і, як виявилось, майже закінчилась в магазині . Чомусь мені її треба було, хоч і вірші. В книзі зібрані твори 59 авторів та авторок. Вірші першого року війни, тому не на все вистачило сил читати, багато чого просто переглядала. Колись потім, коли вже можна буде плакати вголос або сльози трохи висохнуть, я обов'язково повернусь і перечитаю ще раз від першого рядка до останнього. Це буде потім. Там розпач перших місців війни, і туга, і біль, і невимовна лють, і відвага, і любов, і життя, і смерть.. В незвично тихому надвечір домі під світлом діодної лампи я повільно йшла через юрбу людей, що розмовляли. Хтось сам до себе. хтось пошепки, хтось плакав, хтось кричав, хтось звертався до Бога, а хтось - до Всесвіту, а дехто говорив саме до мене і про мене. Окрім Жадана та Вишебаби, здається, не бачила знайомих прізвищ серед авторів, але ж я ще той "знавець". Виявляється, "23:00 по Харківськи" - це коли бомблять, в будь який час. Бо десь півроку Харків бомбили кожного вечора саме за цим графіком, потім почали бомбити зранку... Переповідати вірші то дурна справа, їх треба читати. Навіть якщо боляче від кожного рядка. Взагалі чудова збірка яка дуже точно передає відчуття того страшного лютого, що продовжується й досі.
Але
...І навіть якщо ворог знищить всі електростанції,
знай: світло не зникне.
Бо світло в середині нас.
                         Олена Павлова

Актуально. І так, це правда.