Хостинг фотографий для пользователей Оринго
Чат с менеджером

Поставити питання

 
Ювелірний дім Орінго
0800-759-550
(безкоштовні дзвінки)

Двадцять шоста сесія Екслібрису: справа, що зігріває серце

Пт, 28/06/2024 - 19:01 #1

Двадцять шоста сесія Екслібрису: справа, що зігріває серце

Що буде, якщо об’єднати одразу три справи: письменника, ювеліра і дизайнера? Правильно: нова сесія «Екслібрису»! 

На цьому тижні ми згадували майстрів: ювелірів й аптекарів, будівельників й бізнесменів… Кожна справа (окрім, звісно, шахрайської) має своїх прихильників, таємниці, складності й цікавинки. Спостереження за історією успіху, особливо коли до гарного результату вів звивистий шлях, захоплює й надихає. Тож недивно, що жанр виробничого роману попри свою сумнівну назву може бути не менш цікавим, ніж пригодницька чи любовна література. А якщо йдеться про родинну справу, у якій задіяно кілька поколінь, то можна бути впевненими – так просто від книжки відірватися не вийде. Ми вже починали розмову про такі книжки – а тепер пропонуємо продовжити у більш творчому ключі.

Отож гостріть олівці, діставайте скетчбуки й шукайте книгу про майстра, що вам подобається! Маленька примітка: справа повинна бути легальною й лишатися в межах закону, тож «Парфюмер», при усій його геніальності, не підійде; радянські опуси про заводи теж лишимо на полках. А ось романи про створення сиру, шоколаду, вина й величезних корпорацій чекають на графічне переосмислення!

 

 

 Правила двадцять шостої сесії «Екслібрису» 

Тема сесії:  книжки про людей, що захоплені своєю справою.

Строки проведення сесії: 28.06. – 28.07.

 
Що б ми не робили – шили одяг, пекли капкейки, опікувалися пасікою, писали програми чи малювали ескізи – ми не застраховані від помилок. Та історіі людей, що з нічого створили величезне діло, вчать нас: помилятися не страшно, страшно не робити нічого взагалі. Отож не впустимо шанс навчитися чомусь новому – нумо читати, малювати й насолоджуватися творчістю!
 
c2091b4acb9b61bf636ee95eb4fc6a68.md.jpg
 
На фото: кадр з фільму "Успіх винаря"

Пт, 28/06/2024 - 21:58 #2

Яка цікава тема . У мене виникло питання - фантастика, де описано шлях до успіху воїнів чи науковців, підійде? Чи персона повинна бути з нашої існуючої реальності?

Сб, 29/06/2024 - 09:11 #3

Добрий день, Юліє Анатоліївно! Не будемо обмежуватися нашою реальністю, підприємець - він і на Марсі підприємець.  Але бажано, щоб щось створювалося внаслідок зусиль героя.

Сб, 29/06/2024 - 13:50 #4

Зрозуміло, дякую surprisecool

Пнд, 01/07/2024 - 14:30 #5

     Цікава тема для сесії. Першою думкою було - написати про Маргарет Мітчелл і її головну героїню Скарлет О'Хара, якій вона подарувала певні риси власного характеру. На початку двадцятого сторіччя, а тим більше, на півдні США жінці  була уготована доля домогосподарки. Маргарет було затісно у цих рамках. Вона взялася писати для The Atlanta Journal під псевдонімом Пеггі Мітчелл, вела там щотижневу колонку для недільного випуску і була однією з перших жінок-колумністок найбільшої газети Півдня. А у 1936 році вийшов роман "Звіяні вітром".

f4c92d58689a0c8122a5f5e9542f37e2.jpg

     Роман розпочинає фраза: «Скарлет О`Хара не була гарною». Про канони краси можна сперечатися, а от заперечувати її бунтарську вдачу точно ніхто не стане. Перешкоди долі зробили Скарлет сильнішою, перетворили примхливе дівчисько на цілеспрямовану, амбітну (у хорошому сенсі цього слова) жінку.

     Скарлет асоціюється у мене із шипшиною - диким варіантом троянди, а саме Rosa laevigata, яка є одним із символів штата Джорджія, де відбувається дія роману і розташована Тара.

e74d05c834ffe2ea77577b88fa6b50bf.md.jpg

     Що б не відбувалося, яка б не була зима, навесні шипшина випускає нові міцні пагони, вкриті гачкуватими шипами. Вона вміє себе захистити. А потім гілки вкриваються квітами з тендітними пелюстками, які так приваблюють. На мить забудеш, що це не кімнатна розніжена квітка і отримаєш болісний укол. Гарна будь-якої пори, шипшина і восени, і взимку милує око. А її плоди графічно досконалі.

07810f675b39db1b4785c673bf933da8.md.jpg

     Намалювався плід шипшини. Вставка -  кабошон-груша червона яшма або червоний агат. Саме червона, як плід шипшини, а ще тому що ім'я Скарлет означає яскраво-червона. Можливо колись у літотеці з'являться грушки меншого розміру, що більше підходять для сережок і каблучки. А більша грушка краще підійде для підвісу.

Ср, 03/07/2024 - 16:59 #6

Не знаю, наскільки підходить ця книжка під тему сесії, бо вона не про створення бізнесу з нуля, а про відродження великого державного монстра - Головного Поштамту. Але бізнесовим якостям головного героя книжки "Поштова лихоманка" Террі Пратчетта можна позаздрити. Мокр фон Губперук - природжений бізнесмен, авантюрист та шахрай. Такий собі Остап Бендер Дискосвіту. "Безпринципна тварина", яка  під дією певних життєвих обставин стає на шлях праведний і таки відроджує повністю занепалу держструктуру - пошту Анк-Морпорку. Його обов’язкам генерального поштмейстера не видно кінця-краю, приміщення пошти по стелю завалене старими листами і притрушене голубиним послідом, а крім того, це ще й дуже небезпечна посада, адже за останні кілька тижнів четверо його попередників пішли з життя за нез’ясованих обставин. І все це на фоні успіху монополіста зі зв’язку — семафорної компанії "Великий шлях". Все що потрібно – це зустріти потрібного "янгола" в потрібний час, і тоді навіть завзятий шахрай зможе перетворитись на героя-рятівника. Головний герой роману - Мокр фон Гупберук – стає доказом переваги комунікабельності та нестандартного підходу над будь-якою проблемою. Ось його секрет успіху. Він здатний підібрати ключик до сердець багатьох, і зробити з непритертих один до одного особистостей, надійну і ефективну команду. Все це приправлено непересічним, своєрідним та гострим гумором, який притаманний лише Пратчетту.

                                                                                              Каблучка "Пошта"

d5aaa6be5a4aa8e307dfc39bdea92c76.jpg

Марка у цьому романі - це винахід Мокра; мотузка, яка створює шинку, - це відсилка до петлі, на якій головного героя ледь не повішали на початку романа; на печатці по колу написано Анк-Морпорк і стоїть римська цифра XXXIII, бо "Поштова лихоманка" - це 33-й роман циклу про Дискосвіт; камінці жовтий та синій - це відсилка до основних кольорів форми анк-морпоркської пошти: золотого та синього.

Ср, 03/07/2024 - 11:15 #7

     Перебирала свої старі ескізи, яких за шість років набралося чимало, і побачила ескіз, який намалювався у 2022 році після прочитання роману Ентоні Дорра "Усе те незриме світло". Малювався він не для конкурсу, а як оберіг. Тоді вибуховою хвилею розтрощило вікна в одному чарівному магазинчику.

     В основу роману покладені події Другої світової війни і легенда про камінь "Море полум'я", алмаз у 133 карати синього кольору із червоним полум'ям усередині, який оберігає власника, але приносить нещастя оточуючим. Зняти прокляття можна тільки викинувши його у море, що і зробили зрештою головні герої.

     Отже, прокляття зняте, і зашкодити нікому ні в якому вигляді він більше не може, а захисні властивості, сподіваюсь, залишилися. Тому я і помістила один чарівний будиночок усередину алмазу, який зламати дуже і дуже непросто.

8cd623170fb7106e6f81d6c8c39f692d.md.jpg

     Мені здається, що ескіз підходить для цієї сесії клубу, адже роман відображає копітку працю різних людей різних епох.

     Ентоні Дорр працював над романом цілих десять років, ретельно проробляючи усі сюжетні лінії.

     Алмаз, знайдений у нетрях острова Борнео, "найталановитіший різьбяр шліфував вісімдесят днів, а коли закінчив, камінь став яскраво-блакитний, блакитний, мов тропічні моря, але в центрі мав трохи червоного, ніби полум’я в краплі води".

     "Восьмирічний Вернер сам-один сидить біля свого вікна на горищі й експериментує з радіоприймачем. За тиждень він навчився його розбирати й збирати знову із заплющеними очима. Конденсатор, індуктор, котушка, навушник. Один дріт – у землю, інший – угору. Ще нічого у його житті не було таким зрозумілим.

     Він добуває запчастини зі сміття за складом: обрізки мідного дроту, гвинтики, зігнуту викрутку. Випрошує в дружини аптекаря зламані навушники, дістає соленоїд із викинутого дверного дзвоника, злютовує його з резистором і робить динамік. За місяць він зміг повністю полагодити приймач, додаючи то там, то тут нові запчастини, і під’єднати його до живлення".

     "Батько Марі-Лор працює головним замкарем у Національному музеї природничої історії. За його підрахунками, у цілому музейному комплексі – в усіх лабораторіях, складах, чотирьох окремих державних музеях, звіринці, теплицях, десятку воріт і павільйонів, на акрах й акрах медичних і декоративних садів у Паризькому ботанічному саду – дванадцять тисяч замкíв. Ніхто з ним не сперечається, бо він знає про замки більше за всіх". А ще він вміє робити дерев'яні скрині із секретом. "Часто вони мають форму будинків і містять якусь приховану дрібничку. Щоб відчинити їх, треба зробити кілька вправних дій: за допомогою нігтів знайти рубець, зрушити дно праворуч, відчепити бокову планку, забрати прихований ключик, відімкнути дашок і знайти всередині браслет".

     Завжди відчуваю глибоку повагу до людей, здатних працювати не тільки головою, а й руками. Ювеліри, кондитери, шевці, будівельники, художники, музиканти, інженери, садівники та багато інших. Вони привносять красу у наш функціональний світ. А краса, як відомо, рятує.

Пт, 05/07/2024 - 21:01 #8

     Пам'ятаєте, як в недалеку епоху колективізму нам наполегливо утовкмачували, що людина - це маленький гвинтик великої системи, що незамінних не буває. Невірна та шкідлива ідея, адже кожна людина унікальна і лишає свій індивідуальний слід в історії. А у деяких він настільки яскравий, що навіть після закінчення земного життя, світло їх ідей і добрих справ зігріває людство не одне століття.

     У моїх батьків на полиці стояла товста книжка 1965 року видання із серйозною назвою "Наукова організація праці". Це була збірка статтей вітчизняних та зарубіжних авторів, присвячених питанням організації виробничих процесів. І в ній серед інших були статті Генрі Форда, які радянські спеціалісти, попри розбіжності у ідеології, ретельно вивчали.

     Книгу "Моє життя та робота" Генрі Форда я прочитала набагато пізніше, і вона справила на мене неабияке враження.

7a81907774ddda63fbf98737a92f4314.jpg

     Генрі Форд, пройшовши шлях від механіка до засновника корпорації, здійснив переворот у ставленні до бізнесу, фінансів, організації виробничих процесів.

     Зараз ми приймаємо як належне 8- годинний робочий день, обідню перерву, оплачувану відпустку, погодинну і відрядну форми оплати праці, нормування технологічних операцій, уніфікацію та стандартизацію виробів та виробничих засобів, але все це було випробувано і впроваджено Фордом на власному підприємстві. Полум'яна мрія забезпечити кожного власним автомобілем підштовхнула Генрі Форда до ідеї масового виробництва, а згодом і конвейера. Легендарна модель "Т" сходила з конвейера кожні 10 секунд упродовж робочого дня! А щоб звичайні робітники могли дозволити собі придбати власний автомобіль Форд підняв мінімальну заробітну плату до 5 доларів за день, що удвічі перевищувала існуючі тарифи.

9229d3abdd42a57fd2d8499c74349ede.md.jpg

59a76216be084f9ed1f1f553873b2f21.png

     А ще житло для робітників, лікарні, перегони спортивних автомобілів.

     І якщо покласти на одну шальку вагів усі здобутки Генрі Форда, іншу доля зрівноважила надзвичайно непростим характером. Помер Генрі Форд у 1947 році у віці 83 роки, проживши яскраве і насичене життя.

ea806f164ec9e1aa093194705a67081b.md.jpg

     З'явилася ідея каблучки - автомобільного шосе з елементами дорожньої розмітки, якою їде той самий легендарний Форд моделі "Т", обриси якого ховаються у ініціалах Генрі Форда.

     Ну і просто цікава інформація. Вперше дорожня розмітка була нанесена у 1911 році у Детройті в штаті Мічіган, тодішньому серці автомобілебудування Америки.

Вс, 07/07/2024 - 20:15 #9

"Я обожнюю подорожувати світами.",- мабуть саме так написала би про своє захоплення у біографії. І не важливо, чи це книжкові, чи кінематографічні, чи геймерські світи. Головне, аби вони були цікаві, яскраві, життєспроможні, і...щоб добро в них перемагало. Так чи інакше. 
 
З Хаяо Міядзакі і його чарівними світами я познайомилася років 18 назад. Поціновувачка аніме тоді, я захопилася красою, образністю, глибиною картин, що він створив.
0346952989e4c56fb45f373f5e1833b1.jpg
А нещодавно, ще до сесії, трапилась мені кгига про Хаяо Міядзакі. Проковтнула її за ніч, так захопила історія митця, режисера, підприємця, казкаря і філософа в одному обличчі.
 
Образи дитинства, тіні другої світової, тема швидкоплинності часу і цінності душі - одні з багатьох тем його робіт.9e8f99d932c1f303bdd2d8c702208e32.md.png
 
Сценарист та режисер, прихильник старої школи (усі роботи навіть зараз намальовані вручну). Хаяо Міядзакі - не про капіталізм і накопичення. Не про бізнесмена, а в першу чергу, про митця. Про людину, яка тонко відчуває, рефлексу, пропрацьовує травми дитинства (війна і досі болить Хаяо Міядзакі, і її тема зустрічається в роботах дуже часто)
 
Дуже цікаво, що в книзі є розбір символів, розповідається про передумови створення кожної картини митця. Після її прочитання захотілось передивитися мої улюблені історії від студії Гіблі, але вже по новому. 
 
Каблучка: Дивовижний світ 
80ba802bf705b89a989da2ef42d351f5.jpg
Зобразила кінострічку, та натякнула на деяких персонажів (Тоторо з парасолею,кіт з Чаклунської доставки, вогник Кальцифер, а ще маленькі Чорнушки. Хоча,можна залишити тільки зоряне небо, і нові чарівні галиктики, яі створив Міядзакі.

Пнд, 08/07/2024 - 21:45 #10

І книгу захотілось почитати і каблучка класнюча

Пнд, 08/07/2024 - 17:30 #11

Людина, яка зробила революцію в світі технологій. Ім'я Стіва Джобса відомо, напевне, кожному.

Книга Волтера Айзексона "Стів Джобс" дуже цікава, і не тільки пошановувачам техніки Apple, але і підприємцям, і художникам, і користувачам.1bdefe44ea3b38d8f988c93d2c451178.jpg

Книга включає в себе і інтерв'ю самого Стіва, і спогади його колег, друзів, конкурентів.

Мене вразило, яку велику роль Джобс приділяв...всьому! Від пакування до "внутрішнього світу" кожного гаджета. Софт, залізо, шарудіння плівки на коробці - все це було для нього вкрай важливо.


"Чому техніка Apple така популярна?", "Дорогі понти чи справді якісний продукт?", "Чому перше враження таке важливе?" На ці всі питання, і навіть більше,можна знайти відповідь на сторінках книги.
Вона є біографією, з одного боку, але і виробничим романом, на мою думку, бо життя Джобса було міцно переплетені з роботою. Зі справою життя. Відділити особистість Джобса від його винаходів,його справи життя, просто неможливо.

Вразив мене один момент: коли Джобс запросив усіх, хто розробляв новітній процесор, залишити підпис на ватмані. Потім зображення зменшили, і почали серійно гравірувати на процесорі з того боку, де навіть ніхто не побачить (якщо до гвинтика не розбере). І в цьому і є Apple.  Там красиво і бездоганно навіть в середині. (Через війну чоловік змінив справу,і почав ремонтувати техніку. Найчастіше Apple. І, боже, як там всередині тих смартфонів і планшетів гарно! Усе це можна під скляну кришку, і насолоджуватися. Повірте, в порівнянні з гаджетами інших фірм...ну...цевиглчдає як космос. Але зменшений до таких розмірів, які ми можемо уявити
20406c7ed723810560275ef853dade11.md.jpg
Моя каблучка "Серце новітніх технологій" - це схематично-хужожня переробка того, як виглядає центральний процесор. Навколо нього - зорі і сузір'я, які з'єднані з контактами для підключення.

З одного боку - мінімалізм і чіткість ліній. З іншого - мінімалізм, вписаний в космічну картину. Мікровсесвіт корпорації.

Головний камінь - квадрат, втомлений в рамочці з округлими краями. Самі контакты підключення теж трохи виступають над поверхнею. Контакты підключенні без каменів. А ось центр найяскравіших зірок модна оздобили кризітними цирконами.

В книзі дуже багато крутих цитат. Я рідко підкреслюю чи виділяю те, що подобається, але тут - зачепило. Такі...мотивуючи цитати від людини, яка справді зробила майбутнє.

«Пам’ять про смерть — найкращий спосіб уникнути думок про те, що ви маєте що втрачати. Ви вже голі. У вас більше немає причин не йти на заклик свого серця».

«Краще взяти і винайти завтрашній день, ніж перейматися тим, що вчорашній був так собі».

"Працювати треба не 12 годин, а головою".