Оленочко, ліс моя постійна відрада з дитинства, тож для мене він завжди живий і щиро радію, що й діти теж захоплюються його чарівністю. Щодо Ліни Костенко, повністю с тобою згодна, хоча до мене ця любов прийшла не зі шкільних років.
А завтра нас усіх чекає осінь – Красива, фантастична, золота! І вересневі ранки – теплі, босі, І вечори, й холодна ніч густа… І кава ароматна на світанні, І неба ясно-синя височінь… Нехай ця осінь втілює бажання, Тож відпускайте мрії в далечінь! Вікторія Чорній
Що за диво — осіння палітра! Сум і радість в пейзажі звучить. Онде квітка остання розквітла, Павутинка в повітрі летить. Листя золотом щирим палає Під промінням осіннім палким. Вітерець між гілками зітхає, Зачарований дивом таким. Ну, а небо — безмежне і синє Заворожує серце умить. Подих вітру — і листя осіннє Все летить, все летить і летить… Надія Красоткіна
Шепіт, шелест, шерех листя... Ходить осінь золотиста, Жовтокоса, багряниста, З тихим шумом падолисту. Шелест, шурхіт по діброві... Стиха осінь колискові Шепче нам про неба просинь. Шепче осінь. Шепче осінь... Т. Корольова
Вже побагряніло Листячко на клені, Але на вербиці Ще воно зелене. На каштані листя З жовтою каймою. Йду осіннім парком Тихою ходою. Таких фарб немає Влітку, ні зимою. Недаремно осінь Зветься золотою. О. Війтик-Ющук
На місто стомлене здаля дихнула осінь: Повітря в ніч пило міцную прохолоду, А ранком – почепилась блідо-сиза вогкість На будинки, мости, на води… Там, десь за обрієм, вона спросоння дише. Її – цю ніч поцілувало літо, Прийшло, промовило: "Ще спиш?" І нахилилося, в тумани оповите. Спросоння кліпнула й зідхнула — Приснились: золото і листя шелест, І роси ранкові, й дзвінкі осінні луни, Коли кривавий лист дорогу стеле… Зідхнула ласкаво, промовила: цілуй! — Змутніла неба синяя емаль, І вулиці повив серпанком ніжний сум, Заводи одягла вуаль… А вдень – буяла літа перемога — Останні ласки – огневі… Будинки літу цілували ноги І слали погляди з-під довгих вій… Асфальти дихали жадібно і смолисто І заховатися спішили в тінь — Востаннє літо цілувало місто, Йдучи в прозору далечінь. Андрій Панів
Зриває жовтень вересневі маски, Та холод за вікном, а не в душі! Бо створювати миті, наче з казки, Допомагає кава, і вірші… Вікторія Чорній
Що за диво — осіння палітра! Сум і радість в пейзажі звучить. Онде квітка остання розквітла, Павутинка в повітрі летить. Листя золотом щирим палає Під промінням осіннім палким. Вітерець між гілками зітхає, Зачарований дивом таким. Ну, а небо — безмежне і синє Заворожує серце умить. Подих вітру — і листя осіннє Все летить, все летить і летить… Надія Красоткіна
Красива осінь вишиває клени Червоним, жовтим, срібним, золотим. А листя просить: – Виший нас зеленим! Ми ще побудем, ще не облетим! А листя просить: – Дай нам тої втіхи! Сади прекрасні, роси – як вино… Ворони п’ють надкльовані горіхи. А що їм, чорним? Чорним все одно. Ліна Костенко
Осінь на камінчику над ставком присіла. Мило із промінчиком осінь говорила. Дав промінчик осені золотої фарби, щоб змінила господиня довколишні барви. Осінь розсміялася Радісно, щасливо: — Трішки постараюся — Зроблю справжнє диво! Зараз ось розбавлю фарбу-жовтяницю, уділю дві краплі зеленій травиці. А сосні не треба — Хай зелено буде. Згадувати літо будуть звірі й люди. Марія Пономаренко
. Хоча б з тобою у лісі "побуваю". Дякую
