Заглядає самотність у очі,
Мов питає: це справді було -
І весна, і п'янкі літні ночі,
І останнє осіннє тепло?..
Дуже важко любити свободу
Там, де нічому більше рости,
Там, де ріки - з прозорого льоду,
По якому назад не пройти.
І без права назвати коханим,
І без права на дотик руки...
Так за леготом тужать весняним
На холодних вітрах вітряки...

Рідні... Ми не по книжці вивчали,
Як прощати, любити, терпіть,
Бо ви мудрість просту передали
Тим, як жили життя кожну мить:
І відвагою дати свободу,
І безмежною вірою в нас...
Дім дитинства - це пристань в негоду,
Де чекаєте ви повсякчас.
Тут збираються діти, онуки -
Вся родина за спільним столом.
І спрацьовані батьківські руки
Завжди солодко пахнуть добром...


 
 
 

Доброго дня. Дякую за неймовірний конкурс-теплий,щирий,відвертий. Мої вірші-про найкращі людські цінності.

Поранений птах

Син вертався додому із далекого шляху.
Срібним стало волосся,а було смоляним.
Син летів до оселі пораненим птахом
Крізь зануреність буднів,крізь попіл і дим.

Був колись він веселий,говіркий і щасливий,
Та не знав,що на світі є муки і біль.
Повернулася доля спиною до сина,
І на ноги здійнятись не мав він вже сил.

Втратив віру у дружбу,загубив світлі мрії,
І зчерствіла душа,наче грудка землі,
Та десь глибоко в серці жевріла надія,
Що на нього чекає теплий вогник в імлі.

...Він пораненим птахом впав до рук материнських,
І  жагуча сльоза розтопила печаль.
І в очах засвітилось  далеке дитинство,
Коли був безтурботним той син пташеням...
 
Зірка

Вночі упала зірка з неба...
Скотилась сяйвом у долину,
Почувши пісню.Бо для себе
Тепла любові захотіла...

Слова кохання закружили 
Шалену мрію в вальсі пісні,
І зірка вже не мала сили
Себе утримати на місці.

І сестри-зорі стрепенулись,
І світлом застогнало небо,
Сузір'я майже похитнулось:
-Не треба,зіронько,не треба!...

Вона ж осліпла,і долоні
Тягла очам назустріч милим
Крізь простір чорної безодні,
Крізь спокій тиші й ночі крила.

...Ось різанула небо смуга,-
І зірка пташкою злетіла
Пораненою.І без туги 
На щасті власному зітліла.

Життя її було молитвою
І ніжним сумом златотканим,
А мрія-лише тільки світлом
Зігрітись теплим і коханим...

*   *   *
Материнська пісня

Лунає пісня материнська
Крізь простір і усі часи,
І знов у пам'яті колиска
Із материнської весни.

Із нею-пахощі конвалій
І черемшини ніжний цвіт.
Я пронесу цю пісню мами
Через багато зим і літ.

Лунає пісня материнська,
Дзвенить струмками у душі.
І серце,ніби у дитинстві.
Знов завмирає від краси.

Летить вона прозорим дивом
Із відгуками рік гірських
Через степи,ліси і ниви,
Крізь цілий світ думок моїх.

Лунає пісня материнська
І сльози чисті,мов вода,
На очі,як на серце,тиснуть
Від щастя,ніжності й тепла...

Мудрість, подруго з сивими скронями,
Заходь до кімнати, сідай.
Чаю бажаєш? Стискаю долонями 
Свою філіжанку. Твою поставлю на край.

Надія десь заблукала стежкою.
Сьогодні її не чекати.
Віра, кумедне дівчатко,
Забігла до іншої хати.

Любов десь плаче за краєм.
Свобода... та що їй до мене, що ій?
Мудрість, посидь зі мною.
Ти все, що я нині маю.

Гіркі твої подарунки.
Та дякую, що завітала.

Дарунок на щастя

Ця крапля срібла серед тьми -
надія у твоїх долонях.
На самоті - чи між людьми -
повір, любов не охолоне.

Цей світ даровано тобі:
натхнення, промені казкові.
Хай перекреслить шлях журбі
мир, закодований у слові.

ТАК ПОВИННО БУТИ В НАС ЗАВЖДИ!

***
У слові мить сплелися воєдино
Велика мудрість прожитих століть,
Любов, що нам дарує впевненість і силу,
Щоб жити як говорить серце перед усім.
А також віру в себе і майбутнє,
Що не даремно народилися на світ.
Велике щастя сповнене надією,
Так буде завжди, де б ми не були!
В свободі вільно розправляючи крила
Ми летимо до обріїв ясних.
Там наші справджуються всі надії, мрії.
І так народжується кращий в світі мир!

 
 
***
Серед сірих похмурих днів
Нам любов подарила крила,
Щоб літати завжди змогли,
Щоб у серці жила надія.
 
Серед хмар, серед зливи, не варто
Забувати, що є в нас сім’я
До якої ми кожного разу
Повертаємось із небуття…
 
Коли хочеться плакати від горя,
Не тужи, а до неба лети.
Там великий привабливий простір,
Там свобода й необхідні ліки душі.
 
І потрібно завжди посміхатись.
Нас не зламає ні вітер, ні біль.
Ми єдині, ми сильні, щасливі, багаті,
Коли в серці є віра, надія і спогадів ясних блакить…

Love is....

Любов-це коли затишно мовчати,
А не лише тріпатися про все,
Любов-це коли вмієш пробачати,
Коли образити боїшся над усе,
Любов-це найпростіше в світі,
Якщо "все складно"-це вже не вона.
І від любові ростуть квіти,
Від Сонця їх народжуе Весна.
Любов ніколи не вмирає,
Бо як енергія перетікає в дні,
Митця на творчість надихає,
І часткою живе у полотні.
Любов- коли у парку двоє,
Яким вже понад сімдесят,
Коли трава вмиваєтся росою,
А качка веде гурбу каченят.
Любов-це немовля на грудях,
Любов-це музика,що грає у душі,
Любов завжди десь ходить поміж людях,
І насилає грозові дощі,
Щоб двоє десь зустрілися зненацька,
І заховалися під деревом одним,
Любов до матері, до сина і до батька,
Вона не може бути чимось надважким!
Любов до творчості,землі,багаття,
Вона немов пір'їна- надлегка,
Якщо любов скінчилася зненацька,
Це просто була не вона...



 

Потянуло на сказочки...Очень понравился стенд Оринго с замком  . Всем оформителям и идейным вдохновителям посвящается)))

Пророцтво.

Коли у королевстві Арізона,
Новонароджене дитя з'явилось,
Ім'я йому вигадували вдома,
І під час цього ледь не посварились.

Під тупотіння ніг завзятих гномів,
Що так хотіли дати принцу сильну Душу,
Ще шурхотіло листя старих томів,
І чулось звідусіль:"..знайду..я мушу".

Так бубоніли феї,ельфи,люди,
І ось знайшли пророцтво вже зітліле,
" І запалає в Україні всюди,
Щаслива зірка, справжнє коло віри.

Ім'я дитині дайте особливе,
Щоб перша і остання літери єднались,
Щоб саме слово мало в собі диво,
І дивом для усіх вважалось..."

Орінго немовля назвали,-
Це коло в колі, круговерть буття,
Якщо ви ще у замку не бували,-
welcome to the магія життя
 

Чорно-біле

Вітер несе білосніжний аркуш паперу,
Чорні, мов птахи, рядки, наче рухають крилами,
Небо закрило весь простір своїми вітрилами —
Немов готується до чогось дуже важливого.

Згасла надія на сонце —
Хіба що у спогадах.
Лагідний луч зараз є в недосяжному просторі,
Ще одна мить, — і здригнеться весь світ під потоками гострими,
Дощ, наче здачі дає за недоліки
Віри, любові, добра, браку дружби і творчості.

Це — чорно-біле кіно зі сталевою блискавкой,
Що опромінює все своїм спалахом-пострілом
Лише на долю секунди, але ж щастя близько так —
Змиють потоки весняні весь пил, і залишиться істина.