Ви раніше не говорили українською і хвилюєтеся, чи варто починати? Або вважаєте, що недосконала мова — це проблема? Чи навпаки, тримаєтеся російської і не збираєтеся міняти звичку? Усе це — абсолютно нормально. Підготувала трішки порад щодо всіх цих ситуацій.

Певно, варто зробити такий собі дисклеймер. Моя особиста думка (а весь цей текст — суцільна особиста думка) полягає в тому, що “українізуватися” — це вибір, а не обов’язок. Ділити українців на сорти за мовною ознакою негідно, і змінювати ставлення до людей через те, якою мовою вони спілкуються, також негідно. Розбрат на мовному підгрунті не допомагає нікому стати більш “правильним”, а лише працює на руку ворогу. На щастя, ми, європейці, мультимовні, і легко переходимо не лише з української на російську, а й на англійську, польську, італійську та німецьку. Мої поради — для тих, хто вагається і потребує підтримки, для тих, кому не вистачає підказок.

***

Не бачили, не читали? «Харків» — написано. Тільки що під’їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: «Харків». Дивлюсь — не «Харьков», а «Харків»! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?
Микола Куліш, “Мина Мазайло”

Українська мова така гарна, а я псую її своїм акцентом і недолугістю.
Я часто чую такі упередження, і найчастіше саме ті, хто переживає за “недоторканість” мови, щиро люблять її. Краще не робити з мови кумира і не наділяти її якимись невластивими їй рисами. Мова — це інструмент. Так само, як дитина погано їсть ложкою, зараз ви, можливо, не дуже добре цим інструментом володієте. Але ж без практики не досягти досконалості! Повірте, головне у користуванні мовою — це донести свою думку. Попри русизми чи неправильні відмінювання, не дуже широкий словниковий запас ви абсолютно точно гідні висловитися так, щоб вас зрозуміли. З часом, з практикою ви почнете говорити краще і краще, адже ваша любов до мови і до України безмежна. Цінувати мову на відстані неможливо, тому починайте говорити — і побачите, що українська не стала гіршою від того, що ви сказали “приймати участь” чи “вибачаюсь”. Кажуть, що акцент і помилки — це лише ознака того, що ваш співрозмовник знає більше однієї мови.

Я добре балакаю суржиком, але погано знаю літературну мову.

То балакайте суржиком! Якщо є бажання перейти з російської, переходьте на суржик. І ви побачите, з яким полегшенням оточуючі так само почнуть ним говорити. Ви станете натхненням і прикладом для тих, хто менш сміливий, ніж ви. Українцям дещо властивий максималізм — або все, або нічого. Прекрасна риса для військових, які прямо зараз виборюють нашу перемогу, але для мовного питання трішки недоречна. Якщо суржик утворився, це означає лише те, що протягом багатьох років багатьом людям так говорити було зручніше. Тож користуйтеся цим, а не замовчуйте. За бажання ви завжди зможете покращити мовлення: виробити більш літературний прононс чи дізнатися, як по-іншому можна називати реалії та предмети. 

І, будь ласка, не поширюйте стереотип про суржик як про “селянську мову” — це не має жодних підстав, а завдяки селянському населенню сходу й півдня України ми зберегли цілий пласт неймовірно соковитих слів і виразів, у той час як містян нещадно русифікувала радянська влада. На щастя, не дуже їй це вдалося.

Українські слова звучать для мене смішно і якось не так.
Розумію вас, я так само іноді хихочу з того, що “дыван” з білоруської перекладається як “килим”. На мою думку, це результат багаторічної пропаганди і зниження важливості української культури, відведення їй розважальної ролі. Вашої вини в тому, що мова сприймається так, немає. Але якщо є бажання перейти на українську, ви можете своє сприйняття свідомо змінити. Перш за все, слід заручитися думкою, що інша мова має повне право звучати по-іншому, немилозвучно чи дивно. Blue water теж іноді для українського вуха звучить як “блювота”, але ж англійська від цього гіршою не стала. Оточіть себе україномовним контентом — книгами, радіо, підкастами. Чим більше ви будете стикатися з мовою, тим більше будете сприймати її як частину себе. А з часом зможете вільно нею заговорити, без подиву і сміху.

Мені не подобаються “западенські” слова, українську мову ними зіпсували. Це все польський вплив?
Щось я занадто часто згадую радянський устрій, та що поробиш, якщо саме він найбільш гірко переробив нашу мову. Ох, почитайте ж того “Мину Мазайла”! Правопис 1927 року (скрипниківка) і тогочасний корпус словарних одиниць були свідомо затінені, нас змусили їх забути. А величезна кількість слів — і сам словотвір — наближені до російської норми. Щоб утворити ілюзію “братерського народу”, авжеж. Це велика трагедія нашої мови, але сталося як сталося. Українцям дійсно властиво говорити “проєкт” і “катедра”. Але що поробиш, якщо мова змінилася… Тепер це “проект” і “кафедра” — ці форми вживаються уже майже сто років, і нікуди не подітися від того, що тепер це наявна норма. Звісно, багато кому це болить, і хочеться повернутися “до витоків”. На мою думку, мовний процес не можна розмотати у зворотньому напрямку.

За часів незалежності українці поступово виконують заповіт Миколи Хвильового і рухаються геть від Москви. І дехто спеціально обирає питомо українські слова на заміну тим, що походять ближче до російського коріння. Або навіть полонізми чи галицизми, адже здається, що чим далі від російського кордону, тим нібито ліпшою буде мова. Коли кажеш “чашка”, то ніби наближаєшся до Росії, “філіжанка” звучить інакше, отже, краще. Але ж це ваш особистий вибір, якими словами і конструкціями послуговуватися. Шукайте синоніми, перевіряйте слова у словниках, і побачите, що більша частина слів, які ви знаєте, не кальковані, а питомо українські. Не ламайте язика і не змушуйте себе ставити галицькі наголоси, якщо не хочете. Українська мова належить і вам у тому числі, тож творіть її!

Мої родичі \ друзі \ колеги говорять російською. Я не хочу відрізнятися чи завдавати незручностей.
О, це моя тема! Більшість моїх родичів — російськомовні, більшість колег так само, а з друзями обираємо мову по-різному. Найголовніше полягає тут у вашому бажанні і сприйнятті. Якщо ви вважаєте, що, вживаючи українську з близькими, завдаватимете їм проблем — то не силуйте себе і не відчувайте провини. Ви легко можете спілкуватися українською в транспорті, звертатися нею до незнайомців чи сусідів, говорити з офіціантами і продавцями, гуглити, писати коментарі в соцмережах, вживати її в державних установах. Це неабияк сприяє поширенню української, це прекрасна практика. І це формує україномовне суспільство. Хтозна, може, ваші друзі робитимуть так само, і колись ви й між собою перейдете на українську? А може, й ні, і це нормально.

Усі навколо почали говорити українською, а я не хочу. Моя рідна мова — російська.
На щастя, ми живемо в Україні. Країні, де кожен має право бути собою. Україна настільки велика, що хтось з нас добре знає російську, а хтось з дитинства легко говорить румунською. У моєму районі білгородське телебачення ловилося без перешкод на звичайну телевізійну антену, а у Скрябіна, пам’ятаєте, польське радіо відкривало незнаний світ. Тому особисто я поважаю ваш вибір, і знаю, що не одна я буду його поважати. Авжеж, вам потрібно знати державну мову, навіть якщо ви етнічний росіянин. Це потрібно, щоб вільно читати документи, дивитися кіно, слухати радіо, сприймати рекламу й вивіски. Також — щоб розуміти тих українців, що погано знають російську чи зовсім нею не спілкуються. Це ваш громадянський обов’язок, я впевнена, що ви його виконуєте. Якщо вам не вистачає знання української для комфортного життя, це легко можна надолужити. А от яку мову вживати для повсякдення — справа кожного.

Я спробувала дати відповіді на ті питання, які найчастіше чула сама. Якщо вам потрібна підтримка чи порада, а може, відповідь на питання, яке тривожить, напишіть про це в коментарях чи в особисті повідомлення менеджерам Орінго. Я буду рада допомогти.

Лагідної вам українізації, і шануймо кожен вибір. Бо саме за можливість робити вільний вибір ми стояли колись і стоїмо зараз.