Згадалася мені книга "Приворотне зілля" братів Капранових. Сюжет такий: Майор Микола Пилипович і лейтенант Петро, вдаючи з себе наукових співробітників, а саме філологів-фольклористів, вирушають із Києва в українську глибинку шукати відьом. Ширяться чутки, що в селі Зеленому живуть жінки з надприродними здібностями, і спецслужби мають намір якось використати їхній хист у державних цілях. Діставшись до пункту призначення, доцент з аспірантом, тобто майор із лейтенантом, вступають у контакт з представниками місцевого населення. Перший в основному налягає на самогон, а другий розводить шури-мури одразу з кількома панночками, які не лише не проти, але й усіляко за. 
Обидва впевнені в тому, що відьом не існує - це все вигадки. А як же! Ну, ви розумієте, що головна теза цього роману - усі жінки -- відьми, особливо українські, а сільські й поготів?

Ось я і намалювала ескіз брошки або підвіса "Приворотне зілля".



Прикраса вийшла складною: дуже багатою на деталі. Але я вважаю це виправданним, бо ми жінки зовсім непрості та багатогранні. На флаконі з зіллям розташовано чудирнацького звіра: напівметелик та напівпавук. Це символ того, що приворотне зілля тільки спершу видається невинною іграшкою, а насправді воно є справжнісінькою отрутою. Тому що не можна гратися з почуттями іншої людини та впливати на її свободу вибору - це обов'язково буде покарано Вищими Силами.

Є книга, яка насправді вперше в юному віці спонукала мене замислитися, запитати себе: хто я? Хто такі українці? Що таке Україна? Чому моя країна століттями йде найважчим шляхом ...
Ця книга - Сад Гетсиманський Івана Багряного. До нього жоден український митець не торкнувся мого серця, не тримав його у своїх долонях. Щоб зрозуміти, хто ми, треба прочитати Сад Гетсиманський.
Це важка книга, але й книга-легенда, книга-молитва, книга-спів. У ній стільки душі і сили, стільки світла і туги, стільки Бога. Я читала крізь сльози і весь час питала себе: звідки ця непереборна сила? Звідки йде вона, попри всі страждання і муки Голгофи, попри всі зусилля цих огидних пекельних ворогів навкруги.
Як зважити себе і свою душу, на яких терезах. Як зберегти її чистоту і силу, звідки черпати, з яких джерел. Де шукати Бога (в собі?)

І знову ця книга актуальна як ніколи.
Ось уривок, в якому одне з цих бездонних джерел, звідки герой черпає, як з містичного світу:

«Спогади... (Ах, хто ж то так прекрасно грає?!) ...
По огорожі ходить шепіт і млость у темряві весняної великодньої ночі помежи столітніми дубами й липами.... І та ніч великодня, той спогад далекого, дитинства ось нашаровується на дійсність, напливає на неї й творить двоїсту візію з реального й давноминулого, повторюючись і проходячи перед очима до болю чітко, відбуваючись наново ось тепер, ось тут, в такій невідповідній ситуації... Ущерблений місяць, зачеплений за хрест дзвіниці, висить шкереберть. Через нього пролітають кажани й хрущі і, десь стукнувшись — либонь об шиби освітлених вікон собору, падають на білу латку піску, на білі мармурові плити надгробків під мурами церкви. А вони — маленькі романтики — йдуть по ограді, побравшись за руки, — чотири маленькі брати, один другого менший, — крадуться крізь загадкову темряву навколо церкви, дослухаються до таємничих шепотів, приглядаються до таємничих тіней, рухомих і нерухомих, що виповнюють весь навколишній світ, такий незбагненний, такий загадковий, де геть згубилися межі між реальним і нереальним. Але вони не шукають тієї межі, вони навіть не підозрівають її існування. Для них весь світ здається реальним і то реальним саме через свою фантастичність, світ з відьмами, з привидами, з янголами. Химерний, загадковий світ. Світ-казка. Світ-всесвіт. Тісно притискаючись одне до одного, вони кружляють по ньому помежи столітніми дубами, через смуги світла від освітлених вікон собору. Десь угугукає сова в синіх нетрях ночі, і здається, то вона дивиться примруженим вогненним оком місяця. Тоді вони ще міцніше беруться за руки й біжать...»

Мій ескіз - підвіс Світ-всесвіт 
ажурний, оксидований, вставки 1мм
Образи - терези і хрест, місяць і вигини віковічних дубів, стрічка-хмарка, наче з'єднання зі спогадами щастя, коли світ сповнений любові, тепла і чудес.
Два варіанти - перший без хруща)) а потім не втрималася і домалювала хруща на Місяць і камінчиків, щоб мерехтіли.

Навіть у найважчі часи ми завжди звертаємося до найщасливіших спогадів, нашого патронуса в битві проти темряви.
1
З хрущиком)

2
Без)

не можу вставити зображення, тільки лінк(