Усі ми родом з дитинства, і, мабуть, тому так приємно іноді віддатися спогадам, зануритися в образи, запахи, відчуття цього самого дитинства. 

Кіноповість «Зачарована Десна» Олександра Довженка вперше трапила мені до рук років у дванадцять (тоді я годинами сиділа в міській бібліотеці, і ковтала книги, пірнаючи в них із головою). Вже тоді образи, намальовані поетом торкалися мого серце: старий дід, баба з її прокльонами, що була трохи схожа на мою власну бабу, бешкетування головного героя і «велика розплата» за них. 

Потім перечитувала цю повість ще тричі: в школі, під час приготування до ЗНО у більш зрілому віці (це взагалі крутий досвід: перечитувати шкільні твори в двадцять п’ять років, аналізувати їх і розмірковувати), а втретє от днями, під натхненням нової сесії клубу. І кожного разу, як і має бути в гарній книзі, на перший план випливає те, що актуальне зараз, з огляду на сьогодення читача. Але що залишилося незмінним: добра посмішка, відчуття затишку, тепла та…та бажання врешті опинитися коло тієї зачарованої Десни! 

«Благословенна ж будь,моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя.»

Обожнюю в цьому творі описи природи - такі медитативний, яскравий, і справді наче дивишся кіно в своїй голові. Кожний опис - завершена картина, намальована словами, пронизаними лірикою, любов’ю і ностальгією. 

Під натхненням від чудової, кумедної, дотепної і, разом із тим, філософської, просякнутої ностальгією, повісті намалювався ескіз: «Ріка пам’яті» 

З вашого дозволу - слайд, але такий, що можна носити і на шнурку і на ланцюжку, завдяки наскрізним елементам. 

Тло: суцільний фон - то берег, рел’єфний, з камінцями, впалими та випуклими діляночками. На березі - очерет. Каміння і очерет відполіровані, гладенькі, і гарно контрастують з оксидованим тлом піщаного берега. 
Далі - ріка Десна. Хотілося б зобразити фактуру води графічно і наскрізно, щоб видно було задній фон з «Ілюмінатора» (це так гарно, коли він проступає, і робить об’єм слайдам!)
На березі човен з малим хлопцем в солом’яному капелюсі: вдивляється в небо, а може в себе?.. І одразу в голові ще одна річ лунає: «Човен, мій маленький човен, хвилями гойдає пам’ять день і ніч…» І човник і хлопчик об’ємні, відполіровані, блищать під сонцем, і дихають вільно. 
Далі: інший берег ріки, такий самий як і перший (в плані рельєфу), і на тому березі маленька, відполірована хатинка на тлі високих дерев. 
Небо таке саме наскрізне як і ріка. Хмаринки контурні, і крізь них видно «стінку» «Ілюмінатора».

Жодного каміння не передбачую. Покриття: оксидування, щоб підкреслити гру об’єму, рел‘єфу, тіней і світла. 

А ще, подивилася на ескіз слайду і здивувалася: картина українського села може виглядати як і картини китайських майстрів, що вирізали рідні мотиви з дерева, вплітаючи в інтер’єр…