Група Скрябін в Києві на День Незалежності 1998 року.
Про Незалежність України, українців, музику та українського пінгвіна

Мудрість серця

Пам'ятаю, як десь у 2015 чи 2016 році в мої руки потрапила книга Мирослава Дочинця "Світован. Штудії під небесним шатром". Враження було таке, що фізично тримаєш в руках світло, яке проявляє себе у всьому: в чарівній природі, в кожному листочку, в плинності гірської річки, в торканні сонця вранці і ввечері, в нічній тиші, в шарудінні звіра, в рухах, обличчі, словах Світована, який здавався мені схожим чимось на величного лісового Пана. То був "чоловік поважного віку, але без слідів часу на обличчі". Бо він, начебто, був побратим тому часу, знав Закони життя, вчив головного героя цим Законам через проживання кожної миті, через смакування її плинності, через прийняття і радощів, і випробувань, через прощення і подяку, навіть своїм лиходіям.
Сутність цих речей була і на поверхні, і в глибині одночасно. 
"Рівняй себе по природі. Тоді не порушиш її мудрої рівноваги. І стоятимеш під сим невидимим коромислом твердо і рівно. І душа буде ходити рівно. На вічних своїх дорогах... Народжуємося з криком. Помираємо зі стогоном. Тому жити залишається нам зі сміхом, з радістю... розумові голови ліпше відповість мудрість серця. Я не знаю, що таке щастя. Нам його не заповідано. Зате я достеменно знаю, що життя дуже добре. Одначе сю його добрість треба побачити і прийняти як найбільший дар. Щоб ніколи його не позбутися. Сього добра, яке можна назвати радістю життя... Тоді кожна твоя година - як святе причастя... Будь уважливим - і все узрієш сам. Усе відкриється. І зокола, і зсередини ... А якщо не будеш судити, то довіриться тобі й прихована краса. Чекай, коли очі призвичаяться. Тоді просвітліє голова. А далі - й зряче серце. А воно многовартісне. Очей, вух і розсудку варте. Спитаєш у серця - і наустить тебе." Доречі, цитувати цю книгу можна безкінечно, бо мудрість і краса там в кожному слові, в кожному кроці, зробленому героями по нашій чудовій західній Україні. Зауважу, що трохи важкувато читати текст, бо багато діалектизмів, притаманних нашій мові на заході. Але, коли входиш у той потік життя та світла, всі перешкоди кудись зникають, і ти пливеш по тому тексту і тим подіям, наче риба в річці. Головне, як то кажуть, спіймати ту хвилю та вібрацію, а далі само понесе до нестями. Взагалі то, цього письменника мені відкрив священник -  Святий отче Василій з Свято-Покровського храму села Рубанівське Дніпропетровського району. Може, хто чув про цей храм. Наразі, всім рекомендую туди з'їздити, навіть, якщо ви не любитель церков. Бо це особливе місце з особливими людьми. Це осередок українства, патріотизму, краси і добра. Там те саме Світло, яке зайшло в моє серце і розум, коли я взяла до рук книгу Мирослава Дочинця. 
"Коли зіллєшся з сим світом, то зрозумієш, що ти завжди був і будеш на віки-вічні... Довіряй тому, що стається з тобою, а не тому, що станеться. Думай про те, що хочеш мати, а не про те, чого не хочеш... Наша доля в Бога на колінах. Немає в Нього нічого ліпшого за наше мізерне життя".
Не знаю.... але саме так я уявила собі природну мудрість серця, якщо можна це якось втілити фізично. Бажалось би каблучку в оксидуванні з кабошоном всередині та чотирма камінчиками фасетної огранки. Шинка, мабуть, роздвоєна, але це на розсуд ювелірів. Додаю кілька варіантів. На мій погляд, останнє фото найліпше.