Один із найбільше вразивших мене свого часу українських творів- це "Жовтий князь" Василя Барки. В ньому розповідається про життя простої української родини під час Голодомору 1932-1933 років. Прочитала я книгу в доволі ранньому віці, тому не з першого разу зрозуміла весь символізм і глибину твору. Змалку я чула розповіді своїх дідуся і бабусі про цей страшний час та не могла збагнути- як люди таке можуть вчиняти з людьми, а головне- навіщо? І тут справа не тільки в партійній верхівці, а й в тому, що знаходилось достатньо зрадників серед своїх, які не просто працювали на нелюдів, а й насолоджувались такою ситуацією. Раділи страшним смертям безвинних, тому, що могли вирішувати долю сотень і тисяч людей. Без найменшого жалю відбирати їх життя. Що сказати, роман "Жовтий князь" дійсно дуже вразив мене, хоча загалом я була обізнана на цю тему.
Якщо коротко, це розповідь про вічне протистояння добра і зла. Реальне протистояння в 30-х роках минулого століття, що розгорталось на теренах рідної України. З одного боку, жовтий князь. Це не якась певна людина чи навіть група людей, зовсім ні. Скоріше це те, що вони несуть своїми діями, а також те, через що вони це роблять. Просто неймовірна жага влади, зверхність, ненависть, жорстокість окремих осіб, як результат- катування і смерть мільйонів людей. І цей жовтий князь нікуди не подівся після 1933 року, просто він змінив своє обличчя, свою форму. А саме страшне- зумів загнати в кут уцілілих, тримати в страху, бідності, змусити тяжко працювати на себе за крихти з панського столу. І дякувати, щиро дякувати за ці крихти. Вибачте, то вже теж більше із слів рідних, за своє життя встигли чимало розповісти. І таких розповідей набереться по українських родинах безліч.
Гаразд, повернемося до твору. Зло- жовтий князь, а що ж добро? А добро це прості люди, селяни, які намагаються вижити, врятувати себе, свої родини, гуртуються і діляться з односельцями останнім. Все життя наполегливо працювали, аби мати чим прогодувати себе та своїх дітей, але виявились абсолютно беззахисними перед злом, що прийшло в їх дім. Беззахисними, бо не мали на думці когось обкрадати, вбивати. Вони хотіли створювати свій кращий світ, а не знищувати чужий. Також один із символічних образів- це золота церковна чаша. Велика цінність, яку те зло хотіло відібрати понад усе. Спеціально пишу все максимально загально, без подробиць і персон, не хочу переказувати книгу, тільки те, як я бачу задум автора. Так от, саме ця цінність (золота чаша) при першому прочитанні залишила у мене багато питань. Малій дитині важко зрозуміти, що такого несе та чаша, чому її так переховували і рятували, навіть ціною свого життя. А навколо голод, смерть, відчай. І до чого та чаша, вона не нагодує, не закриє від звірств так званих "правітєлєй". Потім я зрозуміла, що то скоріше символ (як і сам жовтий князь), а не щось матеріальне. Це все те добро, світло, взаємопоміч, те, що відрізняє добро від зла. Не дає світу цілком потонути в непроглядному мороку. Зло хотіло відібрати віру, любов, радість, відданість, щирість, турботу про ближнього, а йому не віддавали. Ніякою ціною.
Я завжди в сльозах читала цю книгу. Знаю, які події там описані, але від цього легше не стає. Відчуття найбільшого розчарування кожного разу залишав фінал. Здавалось би- є уцілілі, щедрий врожай, жнива, надія на краще. Але розумієш- насправді добро не перемогло. Так, з'явилась їжа та надія, з'явилось майбутнє, якісь можливості. Добро не знищено, його все так само багато в людях, які зуміли вистояти і пережити весь жах. Але жовтий князь теж нікуди не подівся, як я вже згадувала. Він навіть зміцнив свої позиції і не бажає їх віддавати. Як в книзі, так і в реальному житті. Чи то я вже інколи така песимістка, бачу перед усім погане, а можна просто порадіти, що життя продовжується, щоб там не було.
А книга чудова, хоч і про жахливі події. Про події, які не можна забувати. Особливо в реаліях сьогодення. Тому, якщо раптом хто не читав, то дуже рекомендую.
Ескіз малювався з труднощами. Занадто об'ємна та трагічна тема книги. Всі варіанти ескізів здавались або занадто пустими, "ні про що", або навпаки перевантаженими дрібними, не маючими значення, деталями. Начебто і гарно, але мимо. Зупинилась на одному, не ідеально, але я бачу в ньому історію.
Брошка або підвіс. Без вставок. Сонце, новий день, нові сподівання, засіяне поле. Так, чимось перекликається з новим підвісом "Зійшло українське сонце!", але вже дуже влучні символи, які першими приходять на думку. Стилістика інша, дещо лаконічніша. В центрі та сама золота чаша, яка не зовсім (чи не тільки) чаша .
Можна зробити об'ємну з позолотою або просто як силует в сріблі.
Що вона символізує вже писала, повторюватись не буду, і так надмір слів. Хто дочитав- велика вдячність, сподіваюсь, не занадто втомила.
