Спасибі! Маршрут був цікавий і насичений, але у Сидорові я готова була залишитися хоч не весь день. Чомусь з усіх замкових руїн він мене вразив найбільше. Замок-привид, замок корабель, що розрізає навколишній краєвид своїм кам*яним тілом. Стоїш біля нього, така маленька, непомітна, а вся кількастолітня історія напливає на тебе, зачаровує, захоплює, але водночас нагадує, що немає нічого вічного під сонцем. Навіть неприступні мури колись стануть попелом і пилом... Тому треба насолоджуватися кожним днем, що дарує життя.

Спасибі. Мабуть, треба таки вивести в розряд аксіом вислів про те, що прикраси дарують жінкам натхнення)))) Як тільки-но відкриваєш коробочку з ними - шукаеш очима, копаєшся у пам*яті - де є щось таке, що підкреслило б ще більше унікальність саме цієї прикраси. Я так завдяки Орінго і фотографувати навчуся))))

Спасибі))) Так, вони якось так зразу ж і подружилися й зі Старовииним хрестом 2 і з Альтер Его, а потім і зі Скіфією. Дуже дружелюбні сережки)))

А про те, що моїм хлопцям дуууууже пощастило - неустанно їм повторюю . Правда чи ні - для мене головне, що ніхто не прагне перевіряти))) Скоро це твердження мало би перейти в розряд аксіом, а потім головне вчасно зупинитися, бо буде як у фільмі "Іван Васильович змінює професію": "Царь. Просто царь"