Лярей тим часом вже стояв на порозі будиночка, де жив Анхель. Антимаг крадькома пройшов на останній поверх, де знаходився найголовніший годинник у місті, і почав щось шепотіти, виривав пасьма своего волосся і знов щось шепотів. Він так голосно шепотів, що всі миші поразбігалися, злякавшись чогось страшного! Лярей подивився на свої часи-хронограф Patek Philippe і став чекати. Дверь скрипнула і на порозі з'явився Анхель. Антимаг на це і розраховував - як тільки годинникарь зайшов у кімнату, навкруги нього заблищав срібний пил, і перетворив годинникаря на срібну статую. “Який же ти, Анхель, передбачуваний! Ха-ха-ха! Тепер мене ніхто ніколи не знайде, а тут час так і не відновиться, бо без цього срібного годинника час не повернути!” - промовив Лярей. Маг схопив годинник з кімнати, перевів стрілки на своєму хронографі і перенісся … у нас час у файне місто Харків! Він опинився біля Дзеркального струменя. Квапливо зайшов у крамницю спортивного одягу. Зачарувавши продавчинь, швиденько обрав собі спортивний костюм, кросівки та рюкзак, та пішов пити сангрію у кафе навпроти. Потім Лярей згадав, що йому треба на вулицю Ярославську…

Цей невіглас навіть не здогадувався, що ноги його не може бути у магічному магазинчику, повному срібних прикрас- оберегів та амулетів. Бо нульова толерантнтність до всього чорного і анти була не набагато гіршою за мінне поле. А в магазинчику чекали на зовсім інших героїв...

Лярейн одразу відчув: йому в цей ювелірний магазинчик не можна, бо ж стільки потужної магії срібла він бачив в житті один лише раз, і то крадькома, коли у своїх подорожах між часами і всесвітами опинився у ельфійсьеому королівстві, і підгледів за роботою нльфійських ювелірів. «Та що ж коїться в цьому світі?! Звідки стільки магії?! Невже та жіночка - засновниця- якась надпотужна чарівниця?! Не чув, не чув…»,- ось так, буркочучи собі під носа якісь слова, антимаг кинув у простір рожеву сіль, подивився на своє відображення у великій магічній калюжі коло магазинчика, і…зник…зник, мушу вам сказати, у прямому сенсі слова. Чи то так подіяла магічна Таємниця Харкова, чи то якісь інші чудернацькі сили, а може старість і неуважність самого антимага зробили з ним злий жарт, бо всі ж знають, що не можна робити безліч стрибків у часі і просторі без підзарядки…

Тим часом Рейль, вимушений стати дипломатом між світом людей і драконів, гортав свої літописи, старезні фоліанта, і намагався зрозуміти, з якого ж боку підійти до мирної угоди. Він розумів: красти у драконів - погано. А люди робили це тисячоліттями. Проте, дракони теж святістю не відрізнялися, і тисячі років вешталися в порталах поміж світами, грабували і вбивали людей, викрадали гарних дівчат, і робили ще багато різного злого…проте зло завжди породжує зло, і треба хоч комусь спробувати зробити крок до миру. Чому б не йому?

І знову магазинчик на Ярославській притягнув до себе поважного Рейля, ніби магнітом. А трапилося це тому, що силою магічної думки і руками чародійних ювелірів було створено чудодійний артефакт з драконом - охоронцем, і на додачу ще цілу купу драконячих прикрас. Чи могли б дракони встояти проти таких чарівних дарунків і не здатися?!

Рейль підійшов до бірюзового магазинчика. Біля нього, там де счез Лярей, підняв той самий срібний годинник і поспішив до крамниці. Там його чекали чародії таємного товариства

“Шановні Чародіїв Срібного Ордену,- вклонившись низенько мовив Рейль,- чи не маєте ви чогось такого, щоб потішило справжнісіньких драконів з мого світу?». Чарівники переглянулися, дістали магічні скриньки і…Дракони великі і маленькі, з камінням і без, каблучки, підвіси і персні…таке різномаїття краси наш чарівник не бачив ніколи в житті! «Це те, що потрібно!»,- захопливо вигукнув він. «Беру усе!…але…але я не маю ваших грошей…чекайте-чекайте! Замість ваших дивних папірців я можу зробити дар! Чекайте-чекайте!..» Чарівник пошукав щось в кишенях своєї чарівної мантії, встав у центрі кімнати і мовив: «Я не маю ваших грошей, але відплачу вам безцінними дарами! Я дарую вам, сміливі харківські чарівники, мій перший дар - струмок натхнення, що ніколи не обміліє! Я дарую вам другий дар - сили, наснагу і здоров’я аби чаклувала над сріблом без втоми та на радість! Я дарую вам третій дар - хай би що погане не відбувалося в світі, ваш чарівний бірюзовий будинок срібної магії буде надійно захищений від усього злого, а разом із ним і ви усі!» З цими словами чарівник тричі плеснув в долоні, і щез. Срібні дракони зарухались, ожили, і так само із характерними звуками зникли в срібному тумані.

...У казковому місті теж коїлись незвичайні речі. Чудового погожого літнього ранку знову засяяло сонце. Місто ожило і натовп висипав на вулиці. Вже незабаром містяни побачили, що як і раніше, після ранку був спекотний день і прохолодний вечір. Схід і захід сонця стали знову чимось реальним і звичним. Однак, це був лише початок змін...

На головній площі міста стояв Анхель і дивився, як розчиняються у небі силуети драконів. Вони поверталися додому із срібними дарами, серед яких був і годинник у формі яйця. А у старій потертій сумці Анхеля лежав зуб дракона. Маг Рейль віддав його Анхелю зі словами: "Нехай здійсниться давнє пророцтво. У день весняного рівнодення, коли перший сонячний промінь впаде на головне коло, срібні дракони розпочнуть свій нескінченний шлях". Анхель знав, що потрібно зробити. Він повернувся до майстерні і розпалив вогонь у печі...

Розпалив вогонь у печі, щоб приготувати їсти, бо дуууже зголоднів. Він насмажив золотистої цибульки, натер соковитої морквинки, червоного бурячка та накришив всього іншого. В Анхеля вийшов добрезний запашний борщик, аромат якого вабив до його помешкання всіх прохожих і не тікі)) коти вже на дах видряпалися, сподіваючись, що їм теж щось перепаде зі столу. Доварювалися на пічці галушки та обсмажувалася домашня ковбаска, годинникар пішов за сушеними грушками та яблуками для узвару. Напевне, він когось чекає??? Для кого він готує цей обід? Звісно ж, для наших героїв! Ізабелла, Рауль, Орен, Кора вже поспішали на аромат пахущого обіду, навіть перевихованая Дейма зістрибнула з картини, почувши цей аромат) Вся компанія вже сиділа за столом і святкували перемогу. Але не вистачало мага Рейля …