Яке щастя, що Орен вмів чітко формулювати першочергові завдання, а не просто плигати і гавкати. Спасіння кицьки трохи збило трійцю з курсу, але Дейма була озброєна Чарівним горіхом, який виконував всі її бажання. А Рауль, Ізабелла і Орен вже майже використали свої срібні дарунки, які мали деяку чарівну силу, але яку саме Рауль не пам'ятав. Аж раптом Ізабелла подумала, що здолати Лярея зможе Кора, якщо знову заспіває свою пісню, та може ще і награє собі на арфі.

Вражена здогадкою,  Ізабелла наздогнала Кору: "Послухай, що ти співала у тій пісні?" Кора сумно посміхнулась:"Лярей дуже любив слухати, як я граю на арфі і співаю. Я була завжди поряд, коли він вигадував свої замовляння. Я запам'ятала їх усі. І одного разу, щоб трохи подражнити Лярея, я заспівала одне. Лярей злякався і перетворив мене на кішку". "І ти можеш допомогти відкрити двері у кімнату Лярея?" "Так", - спокійно відповіла Кора.

Кора заспівала свою чарівну пісню, коридори осяяло срібним мерехтінням, і з нічого з’явилася срібна нитка, яка і повела наших героїв до кімнати Лярая. Дуже швидко вони знайшли потрібні двері, Кора продовжила співати, аж доки не почувся тихегький звук - так клацнув замок до кімнати чарівника. В кімнаті було темно, так само понуро, як і в усьому замку-підземеллі, але одна річ так і манила до себе - плащ чарівника із срібними ґудзиками! «Знайшли»,- прошепотіла Ізабелла

Плащ Лярея був накинутий на дивовижний манекен з полірованої червоної деревини. На блискучій голові манекена було вирізьблено сумне вусате обличчя дивовижного створіння - чи то тварини, чи то людини, з заплющеними очима. Плащ був дуже гарний, з темно-синього оксамиту, розшитий срібними нитками. Візерунки павутинням вкривали синю тканину і були схожі на невідомі сузір'я. Срібні ґудзики були прикрашені зірками. Ізабелла потяглася до них... Раптом манекен відкрив очі і сказав: "Ох! Це ж не Лярей прийшов мене мучити! Тут мила незнайомка! Дуже гарненька..." Наша трійця з подивом дивилася на нього. "Хіба ми можемо тепер забрати ґудзики? - зніяковіла Ізабелла. - Це ж буде наче вкрасти їх у цього бідолахи..." Орен уперто насупився: "Але нам вони край необхідні!" Рауль звернувся до дерев'яної людини: "Вибачте, пане, прикро це казати, але ми змушені зрізати ґудзики з вашого плаща. Ми прийшли по них. Принаймні, по один з них". Манекен зітхнув: "Можливо, ви моя остання надія! Це не звичайні ґудзики. Лярей зачаклував мій світ, а мене полонив. Я не можу віддати вам усі ґудзики, але подарую один. Якщо ви допоможете мені". Мандрівники перезирнулися. "Звісно, ми хочемо допомогти! Що треба робити?" - запитала Ізабелла. "Бачите шафу? Відчиніть її!" - сказав манекен. І дійсно, в кутку темної кімнати височіла старезна чорна шафа, дверцята її були закручені ланцюгом, а на ньому висів замок з чорного металу. "Ізабелло, у тебе ще є кишені чарівний ключ? Здається мені, він відкриває будь-які двері!", - сказав Орен. Ізабелла дістала ключик - і справді, він відімкнув замок із мелодійним "крік-крак". Рауль і Орен прибрали ланцюг і обережно відкрили дверцята. Всі затамували подих, а манекен скрикнув: "О боги! Дивіться, це мій світ!" У шафі, незважаючи на те, що кімната Лярея розташована у підвалі, начебто відчинилося вікно у нескінченний простір, сповнений темною безоднею. Безодня без жодного звуку кликала до себе, це було моторошно, і друзі зробили кілька кроків назад, нажахані. "Зніміть з мене плащ і киньте у це вікно! Швидше! " - благав манекен. Рауль зірвав плащ з манекена, і один ґудзик відірвався, впав, покотився у дальній куток. Ізабелла кинулася його піднімати. Рауль і Орен розправили плащ і вдвох обережно кинули його в шафу. У ту ж саму мить темна безодня замуркотіла задоволено, закрутилася в плащ, наче приміряючи його... І стала неймовірно прекрасним нічним небом. Засяяли срібні сузір'я, замерехтіли зірки і планети, і навіть комети почали гасати у космічному синьому просторі. Манекен заворушився, розправив плечі, зійшов з постаменту і посміхнувся: "Дякую! Ви допомогли розчаклувати мій світ! Тепер я можу повернутися додому! Не забудьте зачинити шафу!" Він зробив крок вперед і зник у космічній ночі. Рауль і Орен зачинили шафу, повісили ланцюг, а Ізабелла замкнула замок срібним ключиком. "Ми врятували цілий світ! - сказала вона замріяно. - Невже ж не зможемо врятувати власний?" На її долоні лежав останній срібний ґудзик з восьмиконечною зіркою. "Звісно, зможемо! - сказав Рауль, роздивляючись це маленьке срібне диво. - Ми все ближче до нашої мети".

Десь , з кутка кімнати почувся голос і плескіт в долоні. "Браво! Браво! Молодці, всіх врятували. Кору перетворили з кицьки на людину, допомогли манекену потрапити у його світ, здобули срібний гудзик з плаща Лярея" - перераховувала Дейма досягнення Ізабелли, Рауля і Орена. А тепер....

А тепер треба хутчіше вибиратися з замка Лярея! «Друзі, чи всі магічні артефакти ми зібрали для нашої скриньки?» - спитав Рауль. В цей час Белінда виповзла з мішечка і щось нашіптувала Деймі. Виявляється Лярей знайшов дім годинникаря і збирається його зачарувати!

Та дарма про це було хвилюватися! У місті вже був напоготові маг Рейль. Два тижні він ретельно перебирав старовинні фоліанти, чаклував над магічними оберегами та читав магічні заговори на ніч ( бо відчував, що пам'ять вже трохи слабшає). Його колода Таро підказала, що з учнем і його товаришами справи йдуть у правильному напрямку, тому тепер настала його черга поставити зловмисників на місце ( він дуууууже добре знав, що це за місце!).

Маг Рейль готувався до зустрічі з темними силами не покладаючи рук: вже була підготована нестійка з Мандрагори та отрути змійок Белінда, розвішані обереги із папороті і патісонів, зоресвітні квіти набралися вдосталь місячного сяйва аби відігнати усе зло від будинку годинникаря, Міста і його околиць. Аби тільки учень чарівника із друзями скоріше дісталися Міста, і принесли потрібні артефакти. Останній штрих, так би мовити, аби запустити час, здолати зло, і знову жити в мирі і злагоді.

У Місті, де зупинився час, не розквітали квіти, не народжувалися діти, сонце не рухалося, наче пришите до небес, і розжарювало дахи, бруківку, дерева, обличчя стривожених містян. Продажі сонцезахисних кремів і лосьйонів били всі рекорди, діти радісно купалися в фонтанах на Ратушній площі, а розгублені дорослі збиралися за столиками під парасолями біля кав'ярні "Півник і черепаха", щоб випити каву та поділитися найнеймовірнішими припущеннями щодо дивацтв, що зараз відбуваються в Місті, колись такому пристойному та поважному. Білий Барс замовив ще одну каву та пильно вглядався в Кришталеву кулю. Всередині Кулі йшов чи то сніг, чи то зорепад, і нічого конкретного Куля не підказувала! Білий Барс був такий роздратований, що навіть не помітив, як на Площу заявилася Дейма з мішечком солі та Чарівним горіхом. На рожевому капелюшку Дейми звивалася змія Белінда. На плечі дівчини сидів поштовий голуб і щось воркотів їй на вушко. "Так, - сказала вона. - Я готова!" Вона тричі жбурнула рожеву сіль у три напрямки і приготувалася. Щойно сіль утворила три прозорі завіси у повітрі, як крізь них на Площу одночасно пройшли: один Рауль у картатому костюмі і червоних чоботях, з картиною в важкій рамі, один Рауль у смугастій довгій спідниці і з скринею в руках і третій Рауль - у супроводі Ізабели, Орена і Кори. Магічна сіль притягла усіх розщеплених Раулів з усіх інших світів назад, до Міста! "Хапайте її! Це учениця Лярея!" - закричали Раулі одночасно і кинулися до Дейми. Дейма підняла Чарівний горіх і проговорила чарівні слова. Дві перлини, що були в ньому, розчинилися в повітрі - і в ту ж мить розчинилася в повітрі два Раулі, на бруківці лишилися лише картина і скриня. "Ох! Я зовсім забула, у мене було лише два бажання!" - розгубилася Дейма. Третій Рауль зробив крок уперед і промовив своє замовляння. Дейма зойкнула і на очах здивованих Ізабелли, Орена і Кори перетворилася на намальовану Дейму, зі змією і голубом. Рауль підхопив картину з бруківки, підняв її, наче люстерко, що ловить сонячних котиків, - і ось намальована Дейма вже на полотні, сидить у садочку, під квітучими вишнями, а змія Белінда і поштовий голуб - уже на найближчій гілці. "Поки не перевиховається, повисить у картинній галереї Міста!", - сказав Рауль.

Вельми здиваний Рейль, який вже був напоготові, щоб застосувати свій досвід та знання, посміхнувся і полегшено видихнув. Теорія теорією, а практика -велика сила. Його вельми потішило те, що його учень все ж таки спромігся набратися рішучості і застосувати свої уміння у правильний спосіб. Він поки що не думав, що буде далі з Ореном та Корою ( хто знає як спрацювало її перетворення). Але кінець кінцем Ізабелла, Рауль та їх друзі з честю справилися з іспитом. Залишалося ще одне завдання, без якого неможливо було повернути минуле життя. І тут Рейль вирішив стати дипломатом, а не магом. Потрібно було домовитися з драконами і або виконати обіцяне, або пійте на якійсь компроміс.