Кругла тема в Орінго не припиняється, та воно й не дивно: і логотип в нас круглий, і гарних каблучок маємо чимало, і котиться життя так швидко, що квадратним бути не може точно. Але хоча й усе стрімко котиться далі, не завадить трохи пригальмувати та роздивитися уважніше, що всередині колеса і на чому воно тримається.

Інколи там бувають справжні шекспірівські драми та комедії. 

Замислилася: чому в одних випадках можу довго доводити до шаленства майстрів і себе, тільки щоб отримати бездоганну (на мій смак) модель прикраси, а в інших — знизую плечима та кажу «ну й нехай» на модель, яку б треба було зробити якось інакше? 

Чи завжди найкраще є ворогом для просто гарного?

Де межа між прагненням до досконалості та прийняттям того, що вже маєш?

І немає на ці вимотуючі душу питання універсальної відповіді, хіба що підказка: коли постійно подумки повертаюся до певної точки вибору, треба уважно роздивитися усе, подумати… і зробити так, як насправді хочеться.

Пам’ятаєте, друзі, як колись склалася колекція «Чарівні міста України»?

В нас з 2019 року була каблучка «Держпром», яка за моїм смаком викроїлася з срібномрійного ескізу про Харків, а потім до неї додалася каблучка «Одеса. Оперний», яку зробили повністю за конкурсним ескізом. І ось коли я дивилася на ці дві срібні точки на карті країни, я захотіла зробити Київський вокзал, бо завжди відчувала всередині нього потужну силу переміщення у часі та просторі.  

Саме через ті дві перші точки була прокладена лінія задуму колекції, своєрідний маршрут подорожі від Києва до Луцька, план аж на два роки… І цей план вдалося повністю виконати у прифронтовому Харкові. 

Колекція ця мною чесно вистраждана і виплекана, і я нею щиро пишаюся, не зважаючи на різні коментарі містян, незгодних з творчим волевиявленням. Обожнювала, пишалася, але весь час пам’ятала про Одесу, яку намалювала не я. Одна з двадцяти п’яти – це ж ніби зовсім небагато…

Та хіба ж може щось бути досконалим на 96%? Ні, принаймні в моїх очах. 

І ось у вересні нарешті каблучки зібралися в мене на столі, усі причетні до цього дива тільки-но витерли піт з чола та з полегшенням видихнули, аж раптом щось у всесвіті дзенькнуло і вирішило: «Саме тепер час зробити нову Одесу». 

Коли закінчиться війна і прийде час мемуарів, зможу розповісти, чого наразі варта кожна модель. Давно минули ті часи, коли в нас було мінімум чотири ювеліра-модельєра, які створювали 250 нових моделей на рік, тепер кожна нова робота з’являється внаслідок ретельного відбору й щасливого збігу обставин. Мій блокнот з ескізами вже навіть не плаче за матеріалізацією ідей, він тихо стогне…

І тут посуваються кудись заплановані з весни прикраси, щоб зробити каблучку, місце якої вже зайняте в колекції. Каблучку «Одеса. Оперний» і так люблять та замовляють, тому мій шалений ентузіазм на виробництві ніхто не поділяв… Аж поки у жовтні не почався шкандаль в нелюбимій мною мережі Х.

Нагадаю: там викопали архівну роботу кацапського синьоголового дизайнера, логотип у формі каблучки з одеським оперним театром і дуже брудно сварилися, як це прийнято в тій клятій Х. На той момент в нас вже була наполовину готова модель нової каблучки, тому залишилося тільки подякувати всесвіту, інтуїції та перфекціонізму. Впевнена, що бажання з гарного зробити найкраще в цьому випадку врятувало особливу для мене колекцію срібних телепортів. 

Отже, попереду ще одна кругла прем’єра і цікаві історії про місто та людей. А на того, хто в коментарях першим вгадає споруду-головного героя з нової каблучки, чекатиме дуже приємний сюрприз. 

Спробуєте вгадати? Один автор – один коментар, тренуємо інтуїцію до публікації каблучки на сайті. 

О.М.