В попередніх частинах розповіді про створення колекції ми вже назбирали чимало різних знаків для декодування образів та ідей. В нашому наборі трикутників є тепер алгоритмічні кнопки обирання, поле чітких коренів минулого та поле вільного зростання майбутнього, а ще динамічний трикутний знак Орінго. 

І настає черга самого дивного знаку, який поки що сама до кінця не збагнула, але без нього далі кіна не буде, тож доведеться наполегливо розбиратися. До речі, варіант «поки поясняла, вже й сама зрозуміла» — це дуже вдалий творчий прийом, якщо обмілів потік креативу. Якщо немає поруч співрозмовників, які вміють кивати головою в потрібних містах, можна проговорювати ідеї вголос, чомусь це також спрацьовує. 

Спочатку була літера і звали цю літеру «фі»…

Написати її нормально сайт не дає, та вона все одно присутня майже на усіх сторінках блокноту з самого початку. Поки я розшукувала втілення вісімки в різних віруваннях, на очі настирно вистрибувала божественна пропорція, вона ж — золотий перетин. Хоча я не вважаю, що золотим перетином можна вилікувати дисгармонію і що це ідеальний стандарт краси, його природні втілення, та ще й у вигляді фракталів ніколи не полишали мене байдужою. «Тож нехай буде той перетин» — вирішила я, і почала ювелірно гнути літеру «фі» в баранячий ріг, тобто у сакральну вісімку. 

«Фі тобі!» — дражнилася літера і ніяк не піддавалася на умовляння, малюнки і крутіння проволоки. До літери постійно тягнулися різні слова: Філософія, Фігуризм, Фібоначчі, і навіть фрактальність маскувалася під Фіранки, щоб спокусити мене. Золотий перетин потягнув мене в історичну подорож, закладаючи широкий віраж від поточної миті до античних глибин, але мене бентежило те, що таємничій та багатозначний перетин відмовлявся перетворюватися на знак, який би допоміг мені зі створенням колекції. 

«Таємні знання не завжди такі внаслідок складності або значущості, інколи таємність виникає тому що ніхто такого не шукає…» — написав хтось моєю рукою над велетенською літерою Фі, і десь сторінок на десять я заспокоїлася. Нема перетину золотого чи срібного, то й без них з трикутниками буде добре, а вона надто кругла для мого настрою. 

Потім проскакували намагання зробити літеру з маленьких трикутників, аж поки не склався вірний кут зору і літера радісно перетворилася у гармонійний ключ. Цей ключ мені подобається неймовірно, ніби прожила з ним усе життя. Спочатку він намагався виходити за трикутне поле, щоб показати, хто тут головний…

… але згодом ми домовилися, що в межах йому навіть краще. Я тепер малюю його, починаючи з середини, з найменшого повороту, та й навпаки ключ малюється теж майже ідеально. 

То що ж він таке і навіщо потрібно було його шукати?

Написала зараз цю фразу й зависла: питання реально з зірочкою… Інколи мені здається, що без ключа не склалася б ані казка, ані колекція. Від нього розходяться хвилі упевненості й гармонії, я чую навіть звук, з яким він творить зміни. У ньому є щось потроху від золотого перетину, восьмої руни Вунйо і, звісно ж, прописної літери Фі, яка спеціально для нас утворила кути. 

І зовсім неважливо, наскільки великим буде цей ключ, на цілу сторінку чи на маленьку каблучку, головне — їм можна відкривати й закривати, ремонтувати і навіть розбивати, те що потрібно розбити. 

Тепер трохи розповім про каблучку «Світосприйняття» з колекції «Я дам тобі знак». Вона є досить логічним продовженням попередніх прикрас, але тут трикутники вирішили не розмежовуватися, а поєдналися в єдиний захисний гірський хребет — мабуть, це проскочила у срібло така собі нездійснена харківська мрія про власні Альпи на сході…

Гори алгоритмів оточують фрактал (про який ми ще поговоримо згодом), пік попередніх поколінь мирно співіснує зі скелею майбутніх здобутків, далі йдуть ключ, трикутник Орінго і нескінченний пісочний годинник, а маленький трикутничок символізує ту саму призму, яка необхідна для світосприйняття. 

Незважаючи на рішучий та небезпечний профіль каблучки, вона досить зручна і компанійська до своїх. Шинка хоча й складається з трикутників, та утворює з боку долоні затишне плато. Ритм та кути вершин такі, що каблучку "Світосприйняття" приємно розглядати і відчувати на пальці. 

Чи складна вона? Так, складна. Але також цікава та дуже орінговська. 

Далі ще буде… 

О.М. 

P.S. Додаю посилання на попередні розділи історії колекції "Я дам тобі знак":

1. Про початок створення колекції — тут. 

2. Про ланцюжок і алгоритми — тут.

3. Про фасад підвісу «Роздуми про сенс» — тут.

4. Про зворотній бік роздумів — тут.