У середині похмурого і тривожного лютого, коли вже над країною була занесена сокира війни, подумки намагалися віднайти у Всесвіті хоча б щось світле... Тому 14 лютого наша контент-команда почала в клубі "Екслібріс" дев'ятнадцату сесію про кохання. Запропонували на вибір для натхнення аж вісім книжок, розписавши їх у спільному есе "Любовь, что движет солнце и светила", і тиждень спостерігали за дивним сплетінням уяв. А потім почалася війна.

Це була найдовша і найсумніша сесія за весь час, бо згадали ми про підведення підсумків аж наприкінці травня. 

Це була найдивовижніша сесія, бо вона таки відбулася, незважаючи ні на що! 

І для мене ця сесія особлива ще й тому, що книжка "Все те незриме світло" — моя улюблена. Книжка, яку я тричі читала російскою, потім українською і тепер скачала мовою оригіналу, кожного разу відчувається зовсім інакше, вона така мінлива і різна, нібито після того, як читач перегортає останню сторінку і прибирає книжку на поличку, герої і слова швиденько змінюються. 

Коли я читала книжку уперше, то побачила динамічний сюжет, детективну історію про пошуки таємничого діаманта, який може давати безсмертя і за це забирати близьких. 

Потім я побачила жорстоку історію пошуку кохання та поєднання двох невинних душ, яким не судилося бути разом. 

А коли читала декілька років тому, то захопилася неймовірно талановитим батьком сліпої дівчинки, який зміг навчити її самостійності і подарував їй достойне життя. От якби не клята війна...

Саме про неосяжну любов батька до дитини я й хочу зараз нагадати. Коли Марі-Лор було шість років, внаслідок хвороби вона втратила зір. 

"Марi-Лор бiльше нiчого не бачитиме все життя. Примiщення, що колись були iй знайомi, – чотирикiмнатна квартира, у якiй вона живе з батьком, маленький майданчик, обсаджений деревами, у кiнцi iхньоi вулицi, – перетворилися на лабiринти, повнi небезпек. Шафи завжди десь не там, де мають бути. Ванна кiмната стала проваллям. Склянка води то надто близько, то надто далеко; ii пальцi завеликi, завжди завеликi.

Що таке слiпота? Там, де мала б бути стiна, ii руки нiчого не знаходять. Там, де нiчого не мало б бути, нiжка столу вдаряе ii по нозi. На вулицях гримотять автомобiлi; у небi перешiптуеться листя; кров шелестить у вухах. На сходових майданчиках, на кухнi, навiть поряд iз ii лiжком у дорослих голосах чути вiдчай.

– Бiдолашне дитя.

– Бiдолашний мосье Леблан.

– Яке важке в нього життя! Батько загинув на вiйнi, дружина померла при пологах. А тепер оце.

– Наче на них якесь прокляття.

– Гляньте на неi! Гляньте на нього!

– Вiдправив би ii в притулок для iнвалiдiв.

Цi мiсяцi – мiсяцi синцiв i печалi; кiмнати хитаються, мов вiтрильники, напiввiдчиненi дверi б’ють Марi-Лор по обличчю. Їi единий прихисток – у лiжку, натягнути ковдру до пiдборiддя, доки батько курить ще одну цигарку на стiльцi поряд iз нею, обстругуючи якусь зi своiх крихiтних моделей, маленький молоточок робить «стук-стук-стук», а квадратик шмергелевого паперу створюе ритмiчний, заспокiйливий скрегiт.

* * *

Вiдчай не тривае довго. Марi-Лор ще дуже маленька, а ii батько дуже терплячий.

«Не бувае, – запевняе вiн ii, – такого явища, як прокляття. Бувають щасливi й нещасливi випадки. Щодня удача хилиться в той чи той бiк. Але проклять не бувае».

Батько дівчинки працює у Нацiональному музеї iсторii природи і постійно бере її з собою на роботу. Він весь час дає їй у руки різні цікаві предмети і розповідає, що це таке і як воно виглядає. Він робить для неї план міста у мініатюрі, щоб вона могла знайти дорогу додому самостійно. А ще він кожен день примушує ii годину вправлятися з пiдручником Брайля і вчитися швидко читати. 

Ні, я не дуже точно розповідаю: з безлічі крихітних елементів батько створює для Марі-Лор затишний і безпечний світ, у якому вона може спокійно зростати, не втрачаючи цікавості до життя.

"Люди не знають, що її свiт кольоровий. У її уявi, у її снах усе рiзнобарвне. Будiвлi музею бежевi, каштановi, горiховi. Їхнi науковцi бузковi, лимонно-жовтi й рудувато-брунатнi. Акорди пiанiно повiльно линуть коридором iз динамiка радiо в пунктi охорони, вiдбиваючись у шафцi для ключiв густим чорним i багатогранним синiм. Церковнi дзвони розсiюють дуги бронзового кольору з вiкон. Бджоли срiбнi; голуби помаранчево-коричневi, темно-рудi, а часом золотi. Велетенськi кипариси, повз якi вони з батьком проходять щоранку, – переливчастi калейдоскопи, кожна голка – багатогранний промiнь свiтла..."

І ось одного разу, коли Марі-Лор виповнилося дев'ять років, батько подарував їй ще одне диво: велику книжку, скріплену спіраллю і зроблену шрифтом Брайля. 

"– Кажуть, що вона для хлопчикiв. Або дiвчаток, якi дуже люблять пригоди. – Марi-Лор чуе, як батько всмiхаеться.

Вона проводить кiнчиками пальцiв по рельефнiй назвi. Навколо. Свiту. За. Вiсiмдесят. Днiв.

– Papa, це надто дорого.

– Не тобi цим перейматися.

Того ранку Марi-Лор заповзае пiд стiйку бiля шафки для ключiв, лягае на живiт i кладе всi десять пальцiв на рядок. Французька звучить старомодно, а крапочки видрукуванi набагато ближче одна до одноi, нiж вона звикла. Але за тиждень стає легко. Вона знаходить стрiчку, якою користуеться як закладкою, й музей десь зникає."

Потім на кожен день народження татко дарує їй пригодницькі книжки, і вона читає їх, аж доки не стираються літери в неї під пальцями. До речі, саме завдяки книжкам і радіо відбудеться знайомство з німецьким хлопчиком, але то вже зовсім інша історія. Якщо ви ще не читали цю книжку, не хочу розповідати занадто багато.

Зупинюсь краще тут і спробую привернути вашу увагу до створення книжки. Знайшла невеличке відео, де Ентоні Дорр, її автор, розповідає про народження ідеї, і про те як вона втілювалася у життя:

На сайті Ентоні Дорра є невеличке інтерв'ю, яке неодмінно хочеться процитувати, бо хто краще автора може розкрити сутність магії світла?

 Питання: Що таке світло, якого ми не можемо побачити?

Відповідь Ентоні Дорра:  Сила радіотехнологій у першій половині XX століття та їх використання як інструменту дезінформації та звільнення;  проклятий діамант;  діти в нацистській Німеччині;  пазли;  равлики;  Музей в Парижі;  мужність;  страх;  бомби;  ключі та замки;  чарівне приморське містечко Сен-Мало у Франції;  і те, як люди, незважаючи ні на що, намагаються бути добрими один до одного.

 Питання: Що означає назва?

Відповідь: Це посилання насамперед на все світло, яке ми буквально не можемо побачити: тобто довжини хвиль електромагнітного спектру, які людське око не може виявити (радіохвилі, звичайно, є найбільш актуальними). Це також метафоричне припущення, що існує незліченна кількість невидимих ​​історій, які все ще приховані під час Другої світової війни — що історії звичайних дітей, наприклад, є своєрідним світлом, яке ми зазвичай не бачимо. Зрештою, назва — припущення, що ми витрачаємо надто багато часу, зосереджуючись лише на невеликій частині спектру можливостей.

 Питання: Колодязь творчості, здається, ніколи не пересихає для історій Другої світової війни. Як ви думаєте, чому так?

Відповідь: Коли я писав роман, друг сказав мені, що якщо взяти всі книжки, написані про Другу світову війну, вирвати сторінки й скинути їх на Німеччину, вони завалять всю країну. Я подумав: навіщо мені наважуватися додати ще одну книгу до цієї купи? Тож я дуже хвилювався, коли намагався розповісти історію Другої світової війни, яка в чомусь була іншою чи новою.

Думаю, що в часи достатку, коли я можу пройти три квартали від свого столу і купити авокадо або шістдесят рулонів туалетного паперу, історії про дефіцит привабливі, тому що вони нагадують нам про благословення, які ми зараз маємо ... один із способів бути впевненим, що ми не сприймаємо своє життя як належне – це читати розповіді про часи, коли ці свободи були обмежені...

От насправді, навіть не уявляю, чи змогла вас зацікавити, друзі, чи напроти — відштовхнути таким довгим монологом про любов до книжки. Хочеться казати ще дуже й дуже багато. Розповідати про те, як тоді виглядали евакуація, бомбардування, життя в окупації, стерте місто, небезпека, вороги, втрата близьких і відчай. 

Українською я читала її під акомпанімент ворожої канонади, сидячи у звичній темряві світломаскування. Мабуть, дуже добре, що доля інколи дарує нам такі співзвучні книжки, які дають змогу плакати правильними сльозами і не загрубіти вкрай душею. Якщо у пеклі сучасної війни можна співчувати книжним героям з минулої війни, то це гарна книжка.

І схоже, що такої ж думки були авторки втілених у сріблі ескізів! 

Завдяки враженням від книжки і уяві Оксани Сергіївни (shursh) 19.02. з'явився ескіз підвісу «Радіосигнал»:

"Кольє (підвіс) «Радіосигнал», прикраса в стилі вже існуючих від клубу «Екслібріс». З одного боку срібної книжки –  старовинні кам’яні мури міста Сен-Мало, де розгорнулися ключові події. Це місто на океанському узбережжі, в 320-ти км на захід від Парижа, було окуповане німцями в 1940-му і звільнене американцями в 1944-му році.
Над містом летить радіосигнал, той самий, який пов’язує наших героїв. «Дріт, котушка й голос із радіо — веретено, на якому він пряв собі мрії». 

З іншого боку срібної книги — сторінка з текстом шрифтом Брайля (не знаю, чи можна зобразити це в сріблі в такому маленькому форматі). Вони чекали на припинення вогню і переймалися, чи вижив капітан Немо. 

Книга насправді про зовсім інші, нематеріальні, цінності: про безмежну батьківську любов, яка оберігає доньку навіть на відстані, про любов до читання і бажання вчитися, про силу розуму, про незламність і спротив системі, про перші ніжні почуття, і про надію, тому що русалки вже вибілили коси, а це означає, що допомога близько."

А 16.05. від Еліни Альбертівни (Lina2018) на хвилях натхнення прилетів ескіз сережок "Свет".

"Свет, радиоволны, музыка, детские мечты наложились друг на друга и появилась идея серег: маленькая лодочка скользит по водам таинственной реки. Это одновременно и волны реки, и радиоволны, и нотный стан с нотами неведомой мелодии. В нотах шрифтом Брайля написано слово "свет".  

Ось такі прикраси раптово створилися на зламі двох епох. Вони одночасно прості і складні, в них можна бачити як прикрасу саму по собі, так і безмежний Всесвіт людської уяви. Але дуже добре, що вони тепер у нас є. 

І щоб Екслібріс не сумував без відвідувачів, закоханих у книжки і красу срібла, спробую таки наважитися наприкінці тижня на експеримент. Слідкуйте за новинами: як тільки дам ладу в каталозі, на півдня відкрию можливість замовити прикраси з нашої улюбленої колекції. 

Нехай світло переможе якнайшвидше! 

З любов'ю, Олена Маслова