Це буде майже детективна історія про вражаючу ненадійність сучасних сховищ інформації, про нашу внутрішню кухню ювелірності та натхнення і про необхідність дивитися новими очима на старі питання. А ще — це дуже довгий текст, виключно для смиливих та тренованих.

Декілька тижнів тому до одного з месенджерів потрапив запит на розгорнуту інформацію для написання наукової статті про нашу творчість, зокрема — про колекцію срібних міст. 

Скажу без кокетування — ця колекція мене вже трохи лякає, хоча створено поки тільки сім міст з двадцяти п’яти. Некеровані хвилі уваги та завищені очікування від кожного нового міста починають звужувати рамки творчості, а це дуже впливає на бажання продовжувати. Ще й на додачу до неконтрольованих процесів з’явилися різні «послідовники», які теж роблять міста і роблять так, що навіть не знаю, яку з цього приводу вправу обрати — руки розвести, руки опустити чи може поплескати в долоні…

Але відповісти погодилась, бо намагаюсь не відмовляти без вкрай поважних причин і питання були не тільки про срібні міста. Ось так список питань потрапив до мене в чергу на опрацювання. Черга після поїздки та хвороби виявилася занадто довгою, але нарешті сьогодні сіла за відповіді, в процесі роздумів захотіла переглянути попередні статті дослідниці (був там у запиті список і дещо мене зацікавило), та раптом виявилося, що клята Мета (невдалий кадавр з інстаграму та фейсбуку, який весь час псує нам нерви) знову десь загубила великий шмат листувань і усі ретельно збережені мною посилання ведуть в нескінченне ніщо.

Перше відчуття — полегшення. А що? Можна не витрачати час і відповідати на питання, на які я вже відповідала раніше або відповіді на які й так лежать на поверхні. Та потім замислилась: а чому це мені так ліньки розповідати про створення нашої справи, про натхнення і майстрів, про плани на майбутнє тощо? Чи то підступно підповзло вигоряння, якщо я не хочу розливатися соловейком на будь-яку тему, пов’язану з Орінго?

Мабуть, усього потроху: легке роздратування від гіпер-реакцій на колекцію, втома, лінь і вигоряння, невпевненість та непередбачуваність обрію подій… Тому я вирішила, що не маю бажання дозволяти собі так легко здаватися. Орінго живиться виключно натхненням та захопленістю, тому й відповіді обов’язково будуть, незалежно від того, чи звернеться знову до нас авторка питань. 

Можливо, тим хто з нами вже давно, свіжої інформації тут не буде, та не виключаю, що у звичних словесних конструкціях ви зможете побачити інші, несподівані складові особливої кухні Орінго або несподівано отримаєте відповіді на ті ваші питання, які ще навіть не виникли. Побачимо пізніше... 

Кольє "Wonder animals"

*******

1. Яка історія створення майстерні. Як і кому прийшла ідея зайнятися ювелірною справою? 

Вперше ідея створити свою маленьку майстерню виникла в мене у 2003 році, під час праці на одному великому ювелірному виробництві у ролі голови відділу продажу. До цього періоду я намагалася працювати лише на себе, але тоді відбувався такий пресинг підприємців від безлічі перевіряючих, які бажали купу грошей, що після одного наїзду я не витримала, продала типографію і вирішила навчитися працювати «за стіною», під керівництвом та захистом.

Та вже за перші місяці прискореного навчання усім стало зрозуміло — з підприємців не буває нормальних виконавців, це різні породи людей. Я намагалася змінити усе докорінно і лізла не в свої єпархії: відмовлялася продавати неякісне, допікала виробництво планами, вимагала робити інші моделі, змінити облік, пояснити техпроцес… Тобто лізла зі своїм уставами в чужий монастир, псувала нерви собі та оточуючим, намагаючись відтворити на не своєму полі своє особисте бачення. Коли мій дванадцятирічний син почав повторювати те, що я казала в автівці по дорозі додому, стало зрозуміло — досить. В новорічну ніч перед 2004 роком написала бізнес-план, який і став моїм срібним квитком до особистого раю (ось трохи більше про нього).

Мене підтримали, рік розгойдувалися, було складно, та все ж майстерня запрацювала. Багато ми не випускали, проте мали добре ім’я по Україні, робили цікаві прикраси гарної якості та продавали їх за гуртовими цінами в ювелірні крамниці.

Далі прийшов 2010 рік, коли Антон, мій син, вирішив залишити універ і почати працювати. Він запропонував створити роздрібний інтернет-магазин і продавати самим, без посередників. Ідея виявилася неймовірною, так і з’явився на базі майстерні бренд Орінго, де важливо усе, на кожному етапі, де прикраси вже щось набагато більше, ніж оброблені шматочки дорогоцінних металів. До 2016 року ми якось поєднували гурт та роздріб, та ось вже восьмий рік, як усі ювелірні прикраси, що ми створюємо, можна придбати тільки в Орінго. (посилання на більш детальну історію нашого шляху – тут)

Зараз в нас немає, на жаль, відчинених крамниць-офлайн, продаж тільки через сайт. Та й з команди лишилося менше половини учасників… Але справа наша жива, повна перерва була тільки у лютому та березні 2022 року, а так вже рік намагаємося у прифронтовому Харкові робити добрі речі. 

Каблучка "Харків. Держпром" та підвіс "Молитва за Харків"

2. Скільки в майстерні працює митців? Яка освіта у митців? Чи спеціально вчилися на ювелірів, чи потім прийшли до цього заняття? 

Тих учасників команди, хто взагалі вміє працювати руками і безпосередньо причетний до відтворення ідей у сріблі, наразі усього дев’ять, та навіть вони не можуть повністю присвятити себе роботі — впливає багато факторів, пов’язаних з військовим станом. 

Освіта у наших ювелірів сама різна, вища чи загальна, але тільки в одного майстра є за плечима навчання безпосередньо на ювеліра. Також був колись у нас сумнівний досвід з практикою студентів з професійною освітою… То таке, просто гаяли час — в людини або є здібності та бажання, або немає. 

Чарівні медальйони "Віфлеєм", "Земні радощі", "Твоїм птахам" та "Індийський океан"

Далі хочу поєднати два питання, бо вони мають помітне співпадіння. 

3. Як народжується концепція виробів? Як генеруються творчі ідеї? Що надихає на нові вироби? Чи можете назвати відомі історичні прикраси, які стали джерелом натхнення? 

6. Чи є серед сучасних майстрів  ювелірів ті, чиї вироби Вас надихають? 

На мою думку, ювелірні прикраси не можуть надихати, ані сучасні, ані історичні, бо будь-яка повністю готова прикраса – це вже результат, фінал, крапка. Не вдається просто подивитися на прикрасу, щоб створити нову. Те, що вже перетворилося з духу на матерію, може бути неймовірно прекрасним, бездоганним, хвилюючим, але це просто сосуд, в якому ховається Джин іншого натхнення. 

Звісно, можна спробувати розшифрувати код чужого натхнення, розібрати його на ноти, як аромат чи мелодію, врахувати обставини створення, та це дасть лише розуміння процесу творіння, і ніяк не новий шедевр. На жаль, 99% «натхнення» чужим закінчуються на копіюванні. Це копіювання буває і креативним, коли вдається так зване «переосмислення», але у переважній більшості випадків копія — це просто копія, клон гарної форми, клон чудової ідеї. 

Але дивитися на красу все одно потрібно. Люблю і колекціоную дорогі книжки про прикраси та камені, вони для мене — підтвердження важливості ролі ювелірного мистецтва у загальній культурі людства. Також маю багато альбомів з різних галерей, як тих, де вже була, так і тих, що чекають на мене. І коли я гортаю сторінки чарівних книжок, то колекціоную на сітківці ока не форми прикрас чи прийоми обробки металів, а свої особисті враження, тобто додаю до внутрішнього калейдоскопу нові різнобарвні шматочки. Також багато років на сайті існує рубрика Jewel Travel, де ми подорожуємо по різним країнам та ювелірним майстерням. 

Коли вдається зануритися у спілкування з мистецтвом, то десь на перехресті ліній прочитаних книжок, особистого досвіду, поточних думок, технічних можливостей і бажання спіймати образ майбутнього обов’язково виникає поле творіння. Спочатку це невловиме відчуття, що попереду, в сріблястому тумані, чекає щось нове. Трохи згодом з’являються перші слова ідеї, їх потрібно не розгубити. До слів підтягуються призначення того, що шукаєш, і здогадки щодо можливої форми. Потім треба малювати до моменту впізнаваності, коли в лініях на папері вже майорить майбутнє срібло. А далі залишається поділитися своїм баченням з людиною, яка створює майстер-модель (або прикрасу в єдиному примірнику), і довести справу до щасливого фіналу. 

Такі процеси — звичний та постійний фон, нові речі ми презентуємо постійно, і весь час в роботі на різних стадіях дозрівання від п’яти до десяти ювелірних прикрас. 

Також нові прикраси в нас з’являються дуже часто, бо в Орінго існує фантастична спільнота творчих людей, які вміють майже те ж саме, що і я — створювати перехрестя для креативу. З 2013 року є щорічний конкурс «Срібна мрія», де можна намалювати омріяну прикрасу, презентувати спільноті й отримати свою ідею в сріблі. А з 2018 року працює постійний Клуб ювелірно-літературної творчості «Екслібрис», де ми придумуємо і створюємо прикраси за враженнями від улюблених книжок. 

Розуміти, що бажають побачити люди — неймовірно цінний подарунок, як на мене. Цінніше тільки вміння знаходити те, що їх здивує. 

Колекція "Срібна Мрія", десятий сезон

4. Які техніки найбільше цікавлять? 

Справедливо буде сказати про ювелірні техніки, що цікавлять усі, але жодна не має пріоритетного значення. Якщо для майстра-одинака важливо розвивати впізнаваність руки і для цього треба вдосконалювати певні прийоми, то для майстерні, навіть такої маленької, як наша, важливо вміти лише те, що потрібно.

В нас є майстри, що вміють робити унікальні речі високої складності, з поєднаннями різних металів, але на виготовлення однієї такої прикраси потрібно вкрай багато часу. Зараз це недоцільно і несвоєчасно, на жаль. Тому розвиток отримують наші інноваційні методи обробки срібла, які дозволяють збалансувати ідею і час виконання, щоб люди мали фінансову змогу прикрасу придбати. 

При цьому ми зберігаємо високий вміст ручної обробки прикраси, робимо тільки ручну поліровку і справжню ручну закріпку каменів, щоб відчувалася харизма справжньої ювелірної прикраси, а не якоїсь шайби з конвеєра.

Сподіваюсь, що після війни повернемося до створення особливих прикрас, бо ідей маємо безліч. 

Підвіс "Захисниця від чар"

5. Як з'явилася ідея створення прикрас з архітектурою? 

Ідея з різними точками сили з українських міст прийшла сама по собі і виявилась досить нав’язливою, та це далеко не перші наші прикраси з «архітектурними» нотами. Сам по собі образ будівлі, міста та кам’яних стін уособлює силу та спокій, тому ще з 2013 року в «наївний» серії збудувала «Хатинку». 

Сторінка з дайджесту 2014 року

Потім в нас щороку з’являлися нові прикраси зі срібними цеглинками, тому в створенні своєрідної мапи України для мене немає нічого дивного, просто продовжується шлях. 

Поки що хочу зробити для кожного міста – обласного центра по одній каблучці, щоб зв’язати срібними лініями нашу країну. Немає жодного сумніву, що колекцію треба робити, та по відчуттям це більше схоже на невідворотну місію у дусі пригод Гобіта, ніж на вшанування окремих споруд. Тобто я не вважаю колекцію суто архітектурною, для мене вона про координацію, підтримку та перемогу спільного і справжнього. 

Зараз на мої прискіпливі пошуки особливої точки доступу відгукнулися вже майже усі міста, і давно знайомі, і ті, де ще не була. Та створення концепції і самої моделі потребує вкрай багато часу — зараз ми рухаємося у темпі «місяць на одну каблучку», і спосіб прискорення мені невідомий. При тому, що лишилося зробити ще вісімнадцять міст, завершення колекції варто очікувати в 2024 році, коли це вже не буде мейнстрімом.  

Сподіваюсь, що вистачить часу й можливостей, щоб її довести до фіналу. А далі, як бажання не зникне, буду робити інші українські споруди і обов’язково — багато харківських, бо це місто моєї сили.

Більше про витоки створення колекції з містами — у недавньому дописі про натхнення.

Сім срібних міст

7. Коротко про плани на майбутнє: які колекції плануєте, чи будете розвивати архітектурну тематику, можливо, освоїте якісь нові техніки?

У цьому році я знову планую свою колекцію року (що воно таке — тут) і навіть вже маю загальне уявлення теми, та поки що розшукую потрібні камені для висловлення ідеї. 

Також маю наміри незабаром розпочати одинадцятий сезон «Срібної мрії», попри усі об’єктивні та суб’єктивні складнощі. Впевнена, що наші безмежно творчі орінговці підштовхнуть нас і до нових технік, і до нових аспектів архітектурної тематики, і ще до чогось, про що ми сьогодні навіть гадки не маємо. 

А головне, що я планую — продовжувати йти шляхом Орінго, турботливо підтримувати цей дивовижний вимір співтворчості та живого ювелірного мистецтва, бо ця маленька зірочка вміє дарувати радість та надію.

*******

Дякую усім мужнім людям, хто зміг дочитати. 

Сподіваюсь, що згодом знайдеться і авторка питань, бо я дуже вдячна їй за своєчасний поштовх у потрібному напрямку.

Все, я більше не байдикую! 

О.М.