Вітаю всіх!

Не секрет, що наша люба Україна багата на таланти. Однак, коли людина вже має хист влучно слово підібрати, та ще й у рифму! То вже велика сила

Цей мій пост буде присвячений поету, творчість якого люблю до трепету  Коли читаю його вірші, іноді хочеться плакати, бо цілять просто в душу! Він писав у середині 20ст, однак усі його слова, вірші та думи сьогодні актуальні як ніколи! Мабуть тому, що останні кілька століть, відколи за нас вирішили, що маємо  крокувати із Московією поруч, ми ( українці) по-суті топчимося на місці! І як же чудово, що я так вчасно народилася і мабуть точно вже побачу падіння Колосу на курячих ніжках…принаймні  мрію про це

Я дуже люблю читати і перечитувати вірші Василя Симоненка  І як чудово, що є записи його голосу і можна послухати його по-суті одкровення
_
( https://youtu.be/S-DN1XTuiUA  )
 
Хочу запропонувати ідеї трохи дивакуватих прикрас.


 


Надихнув мене ось цей вірш. По сутті це і не вірш зовсім … а мантра чи молитва до себе. І на мою суб’єктивну думку її варто знати та читати кожному, можливо навіть замість архаїчного «Отченаш»:

«Ти знаєш, що ти — людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.»

Повертаючись до ідей прикрас:

          Перший підвіс – зображає фігурку людини, що наводить лад у своїй голові, думках , життєвих орієнтирах тощо.  Тому саме там сяє камінець офсетної огранки у формі маркізу А «тіло» людини покрито насічками, що схожі на схеми лабіринту.

        На другій прикрасі також є схематичне зображення фігурки сидячої людини , що ніби тягнеться до світла у кінці тунелю (або це шлях до себе , істинного). Всередині прикраси закріплений невеличкий кабошон пласкою стороною з боку фігурки людини (кабошон діаметром 10мм орієнтовно). Рамка довкола кабошону трохи імітує чи то павутину, чи то кільця дерева (як у зрізі стовбура дерева). Прикраса двостороння.

Дякую спільноті читачів Екслібріс за вибір поезії - це досить символічно, як на мене, бо сам жанр- концентрація думки. Останнім часом записую деякі думки вільним віршем, хоча дуже свідома слів Вінграновського, що верлібр  тільки тоді має право на життя, коли автору поталанить відкрити свій внутрішній світ. 
Пропоную Вашій увазі роздуми, які я продовжую з Срібної Мрії,  про плинність життя.
Плинність памʼяті 
Життя стікає, ніби годинник Далі,
в глибини пам'яті.
тижні, місяці, роки
пресуються у бурштинові кульки,
в яких сховані яскраві моменти
і спогади про події,
що залишили свій слід.
Дні починають плутатися, 
сплітатися у клубок повсякденності
( де понеділки схожі з неділями).
Дивні сни немов фільми,
в яких ті, хто пішов, ще поруч, 
а ті, хто поруч,
загубилися у фантастичних світах.
Ранкові оглядини не втішають,
хіба це ми, з похмурим виразом і туманними очима?
І де ті юні, жваві красені і красуні,
 повні бажань та енергії 
бігти кудись позаочі?
Ця зсунута реальність і невідповідність
зовнішнього та внутрішнього стану дратує,
але що поробиш, 
треба з цим жити і навчитися
миритися, 
чи навіть знайти точки дотику.
А можна новий годинник, питаю я?
А для дзеркала - очі, що блищать,
бо душа не хоче старіти  та просить
більшого, ніж дозволяє тіло.
А ще намалюйте картину мого буття,
таку ж дивакувату, як у Далі,
але не менш загадкову і яскраву.
І додайте прикрасу:
дорогоцінну коштовність з бурштину-
зі слідами, спогадами, досвідом,
схованими у різнокольорових намистинах.

Можливо, комусь це здається досить депресивним поглядом, але що поробиш, час спливає. Тому надумала каблучку, теж трохи дивакувату, може, у стилі стімпанку. Це годинник ( його образ, бо навіть і не знаю, чи багато людей ще носять традиційні годинники). Різнокольорові кульки - спогади, а стрілочки - це теж детальки годинника.