Сесія добігає кінця, а я натрапила на такого цікавого поета, який себе називає галицький поет. Для повної картини з віршованою поезією не вистачало саме цього проекту.
Юрій Завадський почав писати вірші в 1999 році. Галузь його наукових і творчих зацікавлень — сучасна зорова поезія, комп’ютерні технології в мистецтві, мережева література, вільний вірш і фонетична поезія (англ. sound poetry, нім. Lautgedicht). У поєднанні з психоделічними музичними настроями гурту «ZSUF» «фонетика» Юрія Завадського була представлена на фестивалях в Україні й Польщі (зокрема на фестивалі «L2» у Любліні в 2009 році). Митці разом записали альбом «юрійзавадський ZSUF».
Також Юрій Завадський є автором гіпертекстової поеми «Цигарки», що вийшла на компакт-диску в 2006 році та доступна на сайті поета. 2010 року разом з українським поетом з Барселони Андрієм Антоновським Юрій Завадський випустив поетичну збірку «Ротврот». До книги, що вийшла всього в шести примірниках, передмову написав каталонський письменник Карлес Ак Мор. Транслітерацію та переклад каталонською мовою здійснила Каталіна Джирона.
Книгу здизайнував Василь Гудима та спільно зі своїм братом Михайлом створив видання у залізі – книгу видали в співпраці з видавництвом «Крок». Кожний том важить 20 кілограмів. Обкладинка зроблена з грубого листового металу. Сам текст друкований на грубому акварельному папері. Листки не перегортаються — вони нанизані на металеві стрижні. Щоб прочитати наступну сторінку, треба зняти з цих стрижнів попередню. На кожному листі є короткий вірш, написаний у стилі фонетичної поезії, з одного боку українською мовою, а з другого – каталонською. У травні того ж року цю книгу презентували на міжнародному ковальському фестивалі в Івано-Франківську, а в 2010-му – на фестивалі «Barcelona Poesia» в Іспанії.
Так і уявляю собі залізні книжки у вушках, ну не 20 кг, а 2-3 грами ...

Були в мене замальовки до М.Вінграновського. 

Я тій сльозі сказав: не йди.
Я тій сльозі сказав: сиди.
 
Сиди, не плач, моя сльоза,
Сиди, не плач, як я сказав.
 
А и заплакала й пішла,
І чорним цвітом підійшла…
 
Усе лишилось, як було:
Порепане моє чоло,
 
Та затверділий біль в очах,
Та той вогонь що не дочах.
 
Лише слова, колись легкі,
Сьогодні змерзлі і гіркі.

Першимм намалювались сережки зі сльозою-кабошоном (прозорий чи аква цирконій доприкладу)+наче рублена з каменю частина квітки. Потім хотіла щось із льодом, змерзле. У мене асоціація з прозорими оворічними кульками (і не питайте чому, важко переказати), але оці асоціація зіграла злий жарт і на них проявилися вирізи як на сніжинках з паперу (вікна в дитинстві прикрашала). Тож один ескіз наче занадто елементарний, а інший - таки оптимістичний. Але вирішила, най буде.
 https://photo.oringo.com.ua/image/WLc1
 

"...Які вони рідні, дружні та ближні
При доброму вітрі, при всякій погоді!
І дивляться соняхи, тягнуться, ніжні,
До сонця у небо, до сонця, та й годі!..."
                                            Андрій Малишко


​​​​Ще трохи доповню поезією Малишка про соняшники. Не могла її оминути.
Соняшники- красиві, позитивні квіти, а ще дуже корисна та необхідна рослина. Безкраї поля квітучого соняшника- неймовірне видовище. 
Вийшло два ескізи- брошка та сережки.

Брошка з вставками квадрат 4*4 мм, покриття може бути різне- комбіноване, оксидування, білий родій.
http://photo.oringo.com.ua/image/WLcu

Сережки з грушею 6*4 мм
http://photo.oringo.com.ua/image/WLcF
 

     Все хотіла під час цієї сесії зробити ескіз, присвячений Ліні Костенко. І щоразу зупинялась. Це такий рідкісний діамант в історії української поезії. Гарна зовні, з обличчям - мрією будь-якого портретиста або скульптора. Непідвладна часу. А всередині - неосяжний світ. Майже 16 років писала "у стіл" без надії бути почутою. Більшість із нас відкрила для себе Ліну Костенко тільки на початку 90-х, коли їй вже було за 60.

* * *
Стоять жоржини мокрі-мокрі.
Сплять діамантові жуки.
Під грушею у дикій моркві
до ранку ходять їжаки.

А в сні далекому, туманному,
не похилячи траву –
Дюймовочка в листочку капустяному, –
я у життя із вічності пливу.

     Яка ювелірна прикраса гідна королеви? Тільки величний вишуканий перстень з діамантом.

     Серед орінговських ексклюзивів була подібна каблучка з гірським кришталем. Сяюче ідеальне світло.

https://photo.oringo.com.ua/image/WL7x

     А я хочу просто розмістити ескіз ( не для конкурсу ), який є ілюстрацією емоційного стану людини, яка за допомогою книжки поринає у інший непізнаний світ.

https://photo.oringo.com.ua/image/WL75

https://photo.oringo.com.ua/image/WL7L
 

Днями, випадково, в фейсбуці натрапила на сторінку поетеси, що називає себе Voloshka. Один з виршів мене так вразив, наче на своєму фізичному тілі відчула кожну строчку, наче кожне слово врізалося в мене ножом, малюючи якийсь орнамент. Судячи з кількості лайків та коментів, я в цьому стані далеко не єдина....

чесно кажучи
серпень завжди готовий до смерті
білі верби мов комір на чорнім прозорім конверті
бездонного озера
возами дині та кавуни
в серпні сняться солодкі
але нездійсненні сни

де лелека один там і другий в раю гнізда
битим дзеркалом стигне зелена важка вода
не біда
курля пташка між листя
не біда
й очерету шурухає гостра густа борода

серпень чує ту смерть він збирає для неї дари
сливи сипляться в відра
в квітах стоять двори
кожен з нас стає свідком цієї простої гри
день коротшає
й силу беруть вечори

крутить соняшник голову смокче землі кисіль
трави пишно блищать у холодній цупкій росі
до останньої крапки небо знає прикмети всі
як бур’ян високий — зима в крижаній красі

смерть підходить тихо жухне зелень вчухає жар
у коржах пироги яблуневі розходяться
з-під ножа
а життя віддається м’яко
ледь-ледь дрижа
воно знає свою межу
й настає межа

12 / 08 / 20
#Voloshka

І от ця чудова поетична образність в моїй уяві перетворилась в абстракцію, в геометрію, як закодований стародавній лист. Дуже хотілось би каблучку, але, думаю, для каблучки завеликий малюнок. Тож, підвіс або брош. Посередині кабошон 10/12 мм. Назву дала б " Межа"