"Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов. " Андрій Малишко
Поезії Андрія Малишка відомі багатьом- "Стежина" "Вчителька", "Пісня про рушник". Мелодійні, щирі, зрозумілі. Це далеко не все- у Андрія Самійловича великий творчий доробок. Однак першими, зазвичай, виринають з пам'яті ці. З творчістю Малишка я знайома давно- в школі вчителі часто його згадували, водили на екскурсії по місцях, що пов'язані з його життям і творчістю. Та й просто нерідко чула пісні. Було дуже цікаво- не просто читати та чути слова, а й бачити, де пройшло дитинство поета. Ось та стежина, ось хата, ось рушники. І тоді дійсно розумієш, що це не просто віршовані рядки- а ціле життя. Зі своїми успіхами та незгодами. І чесно- ой яке нелегке життя, як і у переважної більшості українського народу в ті часи. Причини всім зрозумілі. Але завжди є місце головному- любові, турботі, підтримці, вдячності. Просто та зрозумілр кожному. Саме про це творчість Малишка і тому вона так відгукується людям.
Ну і ескіз. Каблучка. Орнаменти вишивки. Стежина. Шлях. Асоціативний ряд такий простий, що навіть незручно, але так вже уявила. На особливу оригінальність ескіза не претендую- каблучок з подібною тематикою (вишивка) безліч. Каблучка зі вставками кубічного цирконію.
http://photo.oringo.com.ua/image/WL5S
