Яка улюблена книга мого серця?... Ох, стільки їх! Багато чого прочитано за життя, багато з прочитаного формувало світосприйняття, відчуття серця, ментальний розвиток. Більшість творів всім відома, і на їх тему в Орінго вже багато чого сказано краще за мене, намальовано чимало ескізів. Згадуючи, що я можу запропонувати, я примружила очі..... Дивне, чисте світло побачила і відчула. Потихеньку пішла за тим сяйвом, і ось!! Той твір знайдено! Річард Бах "Чайка Джонатан Лівінгстон". Прочитано книгу дуже давно, в юності, майже не пам'ятаю подробиць, тому прослухала зараз її в аудіоформаті. Але! Світло, воно залишилось на глибоких рівнях моєї підсвідомості. Закриваєш очі і бачиш, як плескається золото сонця на поверхні морської води, як погойдуються на маленьких хвилях рибальські човни, як зграї чайок піднімаються в небо заради їжі. І тільки він, головний герой, робив щось таке, що не могли зрозуміти його родичі. Навіщо та досконалість в польоті, кому це потрібно, коли ти повинен дбати тільки про свій шлунок? Дивний він, той Джонатан Лівінгстон........ Цілими днями, і ночами також, хоча чайки не літають вночі, наш герой тренується, намагаючись зробити своє тіло більш пристосованим до повітряних потоків, намагається перетинати більші відстані за менший час, намагається летіти так, ніби хоче злитися з небом в одне ціле і розчинитися в ньому............
Впевнена, багато хто читав цей езотеричний твір, тому зовсім не хочеться переказувати сюжет, а тільки поділитися відчуттям від нього. В якийсь момент Джонатан залишився зовсім наодинці, став ізгоєм в своїй зграї. Знайоме відчуття, коли ти робиш щось не так, як інші?.. І він був щасливий в своїй самотності. Бо як можна проміняти сяйво, устремління к досконалості та енергію потоку на думки оточуючих. Ти дивишся вгору, ти потихеньку ліквідуєш кордони між світами, і представники цих світів приходять до тебе, щоб допомогти летіти вище і вище.......
Тому, закриваючи очі, цей твір я завжди бачу як всепоглинаюче, всеохоплююче Сяйво, зливаючись з яким ми пізнаємо сенс існування, пізнаємо тимчасовість свого фізичного тіла, пізнаємо нескінченність свого духу, який, наче чайка, вирує в повітрі, зливаючись в єдиний потік з небом, морем, сонцем, вічним життям.
Ескіз каблучки намалювався з першої спроби з картиною того, що я бачу: море, небо, сонце та Джонатан.) Роздвоєна шинка. Краще, мабуть, в оксидуванні, з п'ятьма камінчиками: кругленьке сонечко та його блискітки на воді.)
