Хостинг фотографий для пользователей Оринго
Чат с менеджером

Поставити питання

 
Ювелірний дім Орінго
0800-759-550
(безкоштовні дзвінки)

Міні-блог про весну, поезію і натхнення

Для комментирования войдите или зарегистрируйтесь
83 постов / 0 новых

Втр, 10/03/2020 - 13:59 #12

У мене поблизу роботи стихійний риночок і там в п'ятницю цих бабуль з квітами просто натовп був.
Знахідка для "економних" чоловіків:
10 грн за жмут підсніжників чи білоцвітів (хтось іще й таблички рекламні вималювати не полінувався) замість дорожчих тюльпанів чи гіацинтів.
Як же дратує це!((((

Втр, 10/03/2020 - 15:10 #13

День другий
Про Василя Симоненка та епістолярне мистецтво


Коли вам останній раз траплялося писати паперові листи? І чи траплялося взагалі?

Я колись, в шкільні роки, листувалася зо два роки із своєю подругою, чия сім'я переїхала за кордон, але згодом повернулася назад. Ще би 2-3 роки і ми мали би змогу відправляти одна-одній мейли і нагода вибирати паперові листівочки та розмальовувати їх кострюбатими квітками і зірочками нам би так і не випала)

А моя мама зберегла спілкування з своєю шкільною подругою по листуванню дотепер. Що цікаво, то це те, що пані Ліля так і не опанувала навиків користування інтернетом, тож стиль їх спілкування залишається таким же. Таким чином до якихось святкових дат трішки романтики минулого і нам із чоловіком дістається)))
42e6808eaa31c5c17a70322ec03a358e.md.jpg
​​​​
Чому я про це згадала? Просто захотіла сьогодні присвятити свій блог творчості Василя Симоненка, а вірші його і так, мабуть, усім добре знайомі. Шкільна програма, як-не-як.
Відносно недавно наткнулася на статтю з його листами до дружини і була вражена вишуканою легкістю їх стилю. Це просто шедеврально.
Цікава ситуція: читати чужі листи - моветон, проте в деяких випадках листи стають згодом надбанням усього людства. З поетами (письменниками) сучасності така "фішка" вже не можлива, цікаво, чи будуть збережуться для майбутнього скріншоти їх сторінок в соцмережах?)))

Отож залишу тут декілька цих листів талановитої людини із неймовірним чуттям слова:


​​​​​​*********
Моя маленька дівчинко!
Якби ти знала, як я чекав від тебе хоч якої-небудь вісточки. Чесне слово, ходив як помішаний. Було обідно і боляче, що ти відносишся до всього з таким олімпійським спокоєм. Мовчиш, мов води в рот набрала. Через тебе ледве не завалив екзаменів. Вірю і знаю, що все це не випадково і не тимчасово. Бо такі дівчата, як ти, вдруге не зустрічаються. Аби тільки ти була розумною і не викидала ніяких коників — буде в нас все дуже гарно. Бо я люблю тебе. Може, тобі обридло це слухати, але це правда. Те, що Сашко пише тобі листи, то його справа. Хай собі пише на здоров’я. На те його й грамоті вчили.
Малюся! Я одержав твого скупого листа і, признатися, не все в ньому зрозумів. Загадкою лишилася, наприклад, така фраза: «Може, ти й справді знайшов, що шукав, але знай: ніколи не буде того, що ти думаєш». Не можу зрозуміти, що ти маєш на увазі. Багато в листі натяків і двозначних фраз. Але це, як кажуть, «дрібні причіпки», а я не хочу бути схоластом. Через шість днів після того, як опущу цей лист в ящик, в Черкаси власною персоною з’явлюся і я. І хоч на вокзалі мене не стрічатимуть з квітами і музикою, буду щасливий, бо побачу тебе. Це трапиться 20, а до того я рахуватиму дні і думатиму про тебе, мою єдину, мою крихітну Малюсю.
Шукав хороших відкриток з гарними квітами, щоб написати на них вірші, але нічого путнього не знайшов. А поганих відкриток послати тобі не можу. Краще вже написати їх на звичайному папері. Тільки ти не ображайся, якщо вірш не сподобається, я ж не Шевченко. Пишу, як умію…*
Нехай слова ці скучні і бездарні,
Та як мені не написати їх —
Я в них прийду до тихої друкарні
І буду знову втоптувати сніг.
І буду знов у вікна заглядати,
Брехати, що не холодно мені
Твої нечутні кроки впізнавати
В морозній монотонній тишині.
І цілуватися в провулку до безтями…
Чого б тепер я тільки не віддав,
Щоб тільки знову все було так само,
Як я у вірші цьому пригадав.
Щоб знов були ті суперечки марні,
Щоб від кохання знову я дурів…
Нехай слова ці скучні і бездарні,
Та я їх кров’ю власною зігрів!
Мила моя дівчинко! Не будь дуже суворим критиком і не лай нещасного поета за незграбність. Я ж так старався. Я так люблю тебе, що навряд чи можна знайти повноцінні слова, щоб передати це.
16 числа до мого Юрки приїжджає дружина. Я на весіллі буду чимось на зразок боярина, буду репетувати «гірко» і дивитися, як інші цілуються. Сам собі не завидую. Ми з Юркою трохи гарикнулися, бо я мав необачність переконувати цього жонатого лобуря, що ти в сто разів краща від його дражайшої половини. А він обідився і сказав, що я просто-напросто «тронутий суб’єкт». Я відповів йому, що він також «тронулся» б, якби побачив тебе. Ця суперечка, правда, не мішає нам спати «валетом» і тинятися вдвох по місту. Але ця благодать закінчиться в ту хвилину, як його дружина (між іншим, теж Людмила) вигрузиться з вагона на Київському вокзалі. Мене зараз жахливо цікавить, чи ми й надалі залишимося такими ж закадичними. Чи не помішає нам його одруження?
Моя Малюсічка, чи не обрид я тобі своєю писаниною? «Не печалься и не хмурь бровей». Хотів написати такого листа, щоб багато-багато сказати тобі, а вийшло — мабуть, чепуха.
Чому ти цілуєш мене крапками? Соромишся? А я ні, і цілую мою одну-єдину, мою дорогу Малюсю мільйон разів. З голови до п’ят. Люблю. Рахую хвилини до зустрічі.
Твоя полтавська Галушка.
Р. S. Куди ти збираєшся працювати йти? Листів не пиши, а хоч пиши — не відправляй. Приїду — вручиш особисто. Готуй всі новини, які ти втаїла, «щоб не тривожити моє закохане серце».
До побачення.
Підожди. Цілую ще раз (тільки один раз). Не гнівайся і жди.
Твій Васька.
13.11.1957, Київ
*************

***************
Вітаю тебе, Люсю!
Здавалося мені, що нарешті знайшов ту дівчину, яку так довго шукав. Але твоє мовчання красномовно говорить про інше. Очевидно, мої листи були для тебе непотрібні і зайві, як непотрібний тобі й я. Що ж, в такому разі вибач за те, що потурбував тебе незграбними ніжностями. Я не збираюся вчиняти істерики, бо це не моє амплуа, та, зрештою, і не знаю достовірно, в чому справа.
Обидно тільки, що не можу забуть тебе. Влопався, як пацан. Але це вже не має ніякого відношення до листа. Поки не одержу від тебе якої-небудь звістки, писати не буду.
На цьому бувай здорова.
Василь.
14.11.1957
******************

******************
Здрастуй, Малюсю!
Через чотири дні останній, найважчий екзамен. Півсотні філософів із своїми хитромудрими концепціями жахливо переплуталися в моєму черепі. Я зараз їх ненавиджу. Здається, що вони жили і мудрствували тільки для того, щоб затримати мене в Києві на 5 зайвих днів без моєї дівчинки. Це просто свинство. Жаль, що вони всі давно стали трупами, а то б я з ними порахувався.
Люба Малюсю, ти, мабуть, про мене ніколи не думаєш, бо мені щось не ікається. Якщо ця прикмета вірна, то ти, певне, вважаєш мене своїм найлютішим ворогом. Тобі повинно ікаться з ранку до вечора, з вечора до ранку.
Бо ти завжди зі мною, бо «в душу світять сині-сині очі, мов фіалки перші навесні».
Твого єдиного листа вивчив, мов дипломатичну ноту. Але з тебе державного діяча, мабуть, не буде. Хоч у тебе і є все необхідне для цього. Ти вмієш говорити загадками, але державний діяч мусить вміти ще й давати обіцянки. А ти, мій маленький міністре, нічого не обіцяєш.
Я дуже побожна людина і вірю в забобони. Сьогодні так зване стрітення, а на вулиці дощ. Значить, зима буде довга, і скоро в свої права вступить твій надійний союзник — мороз. А взагалі мені везе, як утопленому. Поки був у Черкасах, було холодно, а приїхав у Київ — почалася «весна». Що я кому завинив — Бог знає.
Мабуть, пора закруглятися, бо ти ще назвеш мене свистуном…
…Головне — люблю Малюсю і дуже скучив за нею. І, крім того, надіюся, що вона за мною теж скучила. Да ж?
Люблю. Цілую. Твій Василь.
15.11.1957



 
************
Малюся!
З Черкас я поїхав ображений і злий. Чому ти не прийшла — таємниця. В міру наближення до Києва мій гнів вивітрювався…
Вчора цілий день мотався по Києву. Хотілося дуже спать, але я поклявся вгамуватися тільки після 11 ночі.
Тут дуже багато хороших дівчат, але, на жаль, жодної, схожої на тебе, не бачив.
Люсь! Мені охота подратувать тебе, але в черепі немає жодної хохми. Ти вредне дівча, і я всю надію покладаю на того собаку, що він збереже тебе від спокуси. Отого білявого, що випав на картах, ще не передбачається? Дивися.
Живу здорово. Тим більше, що мій закадичний Юрка одружився (а клявся, босяк, одружуватися після 30 років).
Люся! Я вже встиг солідно скучити за тобою. Всі дівчата в темно-голубих пальтах здалеку чомусь дуже похожі на тебе, а зблизька — ні. Жаль. Люблю тебе дико. Ніколи ніхто так ще не морочив мені голови. На папері цілуватися не дуже смачно, але я цілую мою маленьку Люсю мільйон разів. Губи не заболять — не бійся.
Напиши пару рядків… Жду.
Люблю. Скучаю. Цілую. Твій Вася.
21.1.1957, Київ
Р. S. Завтра починаються заліки. Мороки багато. Надіюся, що все буде гаразд. Думаю про тебе, Малюся!
Василь.

*************
Цілую мою вредну Малюсю.
Я вже компоную, мабуть, четверте послання, а від тебе не одержав ще жодного рядочка. Ти лінуєшся чи не хочеш писати? А може, з’явився той білоголовий в’юноша, що випадав на картах? Зроду не вірив у забобони, а тут уже починаю побоюватися. Скучив за тобою страшенно. Бог зна, що ти за вредна дівчина — ніяк не можу хоч на годину забути тебе. Спочатку всі маленькі дівчата здалеку були чомусь похожі на тебе. Я навіть підозрівав, Що у мене щось із шариками не в порядку.
Зараз уже пройшло, але думаю про тебе неймовірно багато. Навіть зло бере — треба ж готуватися до екзаменів, а тут «світять в душу сині-сині очі, мов фіалки перші навесні».
Твердо вирішив писати тобі рідко, але щось воно так не виходить…
Люблю дико. Цілую твої пальчики, щоб вони скоріще взялися за ручку і написали мені хоч двоє слів.
Твій Вася.
30.І.1957

Більше листів Василя Симоненка можна прочитати тут:
https://coma.in.ua/29077

А наприкінці хочу поділитися іще піснею від Kozak System, яка мені дуже-дуже подобається.
Текст Василя Симоненка тут іще доповнено рядками авторства друга гурту Kozak System - Сашка Положинського (читала, що на прохання допомогти із таким задумом, багато інших авторів відмовилися, боялися "не дотягнути" у порівнянні).
Як на мене то вийшло органічно і красиво.




А ви як ставитеся до таких міксів із класики і сучасної творчості?


 

Ср, 11/03/2020 - 13:24 #14

Дуже красиві листи, так приємно читати...heart
Колись давно до рук потрапила цікава книжка про історії  кохання українських літературних представників і, здається, ці листи там теж були. Взагалі люблю творчість Симоненка. Тематика такого інтимного листування дуже подобається, особливо ще відзначу листи Лесі Українки до Сергія Мержинського і листування Е.М.Рамарка з М.Дітріх. Це просто шедеврально!
У Вас дуже крута тема блогу, з нетерпінням чекаю ще)))

Ср, 11/03/2020 - 13:28 #15

Дуже дякую за відгук!

Я переймалася, чи не забагато тексту в мене тут для формату блогу.

І інтроверт і блог хотілося зробити споглядально-медитативним і затишним. А відразу по тому починаються роздуми чи буде комусь цікаво таке читати.

Ср, 11/03/2020 - 13:34 #16

А ці листи мені дуже подобається перечитувати. Тут така легкість, грайливість і повнота емоцій, глибока задумливість водночас.

​​​​​​Кожне слово тут таке об'ємне і влучне, як дорогоцінний камінець в досконалій огранці.

​​​​​

Ср, 11/03/2020 - 14:03 #17

Дякую за таку пронизливу тему, Наталочко. Така ніжність у цих листах... І дійсно, такого явища зовсім скоро не стане. Переписка у меседжерах - це вже зовсім інше, як на мене. Хоча,  зовсім недавно зістрічала мемасик з котом Інжиром "Пиши до неї так, щоб потім вашу переписку вивчали школярі у школах"

Ср, 11/03/2020 - 14:09 #18

О, чудовий мемас і 100%-ве потрапляння в тему, спробую нагуглити зараз.

Втр, 10/03/2020 - 23:22 #19

 До міксів класики та сучасності маю дуже приязне ставлення))) а щодо обміну листами, то з теплом згадую дитинство, на новорічні свята у бабусі в селі усі разом збиралися та читали вголос листівки від родичів з різних далеких та близьких країв, так іноді дізнаватися новини, а приємні слова неодноразово перечитували.. Згадала та у серці йокнуло від спогадів.. Згадала ті бездурботні та щасливі часи, також мала особистий досвід листування з подругою з іншого міста у дитинстві, пам'ятаю захват від нового конверта.. Також моя найкраща подруга і зараз має чарівну традицію під час подорожей надсилати мені листівки, я їх зберігаю))) 

Ср, 11/03/2020 - 00:02 #20

Дуже приємна традиція, інколи так приємно отримати таке матеріальне втілення душевного тепла.

Ср, 11/03/2020 - 00:05 #21

Прояви турботи та любові завжди дуже зігрівають та надихають)