Як і поезія, хороша музика може подарувати цілу палітру настроїв. Хм, така ж властивість є у каталогу Орінго, правда ж?)
Сьогоднішній день блогу хочу присвятити улюбленим віршам, які стали піснями. Нехай вони подарують натхнення і вам теж.
Іздрик RATTLE пам'ять дощами вимило розум вітрами вимело хто тебе мила вимолив? хто тебе з неба виманив? звідки ти щастя випало? взяло мене і випило.. хто тебе в бога вигадав? і для чиєї вигоди? а не було вже виходу окрім дурного випадку сам я тебе і вихопив як випадкову вигадку сам же тебе і вимислив сам же тебе і вичислив і як пречистий вимисел поміж рядками вичитав я тебе мила вимолив з божого саду виламав і небеса відкрили ми і обгорнули крилами і не забракне сили нам поки шепочуть губи: мила а хто ти мила? любий а хто ти любий?
Сергій Жадан
Декому краще вдаються приголосні, декому голосні. На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні. Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя. Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я. Добре було б знати, звідки вона прийшла й куди поверталась вночі, хто живе за тими дверима, до яких підходять її ключі, чому вона нічого не може згадати й звідки в неї всі ці знання. Якби наряд перевірив її кишені – хтось би точно отримав нове звання. Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран, її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран, чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину, і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну. Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин. Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим. Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє. З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є. Але вона прокидалась і все починалося саме тоді. Вона добре трималась на сповідях, на допитах і на суді. Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах. Коли вона вимовляла слово любов, я бачив кров на її зубах. Стережіть її, янголи, беріть під крило легке. Скажіть їй хай зберігає спокій, коли входить в чергове піке, хай поверне мої рукописи, моє срібло й моє пальне, до речі, спитайте її при нагоді, чи вона взагалі пам’ятає мене.
Ліна Костенко
Вечірнє сонце, дякую за день! Вечірнє сонце, дякую за втому. За тих лісів просвітлений Едем і за волошку в житі золотому. За твій світанок, і за твій зеніт, і за мої обпечені зеніти. За те, що завтра хоче зеленіть, за те, що вчора встигло оддзвеніти. За небо в небі, за дитячий сміх. За те, що можу, і за те, що мушу. Вечірнє сонце, дякую за всіх, котрі нічим не осквернили душу. За те, що завтра жде своїх натхнень. Що десь у світі кров ще не пролито. Вечірнє сонце, дякую за день, за цю потребу слова, як молитви.
Богдан-Ігор Антонич
Весна Росте Антонич, і росте трава, і зеленіють кучеряві вільхи. Ой, нахилися, нахилися тільки, почуєш найтайніші з всіх слова.
Дощем квітневим, весно, не тривож! Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо, хто сипле листя — кусні скла на тебе? У решето ловити хочеш дощ?
З всіх найдивніша мова гайова: в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі, на вільхах місяць розклюють зозулі, росте Антонич, і росте трава.
Друзі, мені дуже хочеться щоб цей блог став інтерактивним. Можливо ви зможете мені підказати іще про якісь "поетичні" пісні на слова класиків, або сучасників?
Із задоволенням прочитала (і переслухала) вашу тему
Мій внесок:
ШАЛЕНІЮ
Приспів: Шаленію, божеволію, розум втрачаю, Від людей тебе сховаю, сховаю, сховаю. Знаю, мій, але усе одно про тебе мрію, Шаленію, шаленію, я шаленію!
Дивлюся - і не можу надивитись, Цілую - і не втигаю насолодитись, Молюся і боюсь забути важливе, Але пам'ятаю, що ти є диво. Сказати ти красива- це промовчати, Хочу тобою пишатись і ховати Тебе для себе від всіх, так я знаю, це гріх І хай твоїх ніг торкнуться сотні доріг. Просто хочу іти поруч з тобою І хочу бути твоєю стіною, Хочу змагатися з самим собою, Та завдяки тобі не боятись бою. Бути безстрашним, маючи наміри Допомогти тобі всьому радіти, Перемагаючи весь зовнішний гамір, Тихо собі шаленіти.
Приспів.
Шаленію, коли пірнаю в тебе з головою, Я - не водолаз, але ти знаєш про що я, Я - твій золотошукач, я маю молота Для своїх 48 кілограмів золота. Ти - Прикарпатьска косуля І я сьогодні на тебе полюю, А завтра ти стаєш моєю картиною А я - художник твій, я тебе малюю. Я - Володимир Великий, ти чула про мене, Принцеса Галицько-Волинська, давай за мене, Давай ми зміцнемо князівства ці, Аби нами пишалися наші праотці. Раніше я любив східні солодощі, Тепер мої солодощі західні І я тримаю в серцевому сховищі, І шаленію через те, які вони лагідні. Не промовлю я ні слова, Адже все ти знаєш, знаєш сам, Просто роблю так, щоб добре, Добре було нам!
"Один в каное — Човен (слова - Іван Франко)" І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить: Відки взявся я — не знаю; чим прийдеться закінчить Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна, Мов диття, цікава, шепче і розпитує вона:
Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш? І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш? Біг мій вічний — тож не знаю. Хвиля носить, буря рве, Скали грозять, надять-просять к собі береги мене.
Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль! Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль. Кажуть, що природа — мати держить нас, як їм там тре, А в кінці мене цілого знов до себе відбере.
Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш? І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш? Біг мій вічний — тож не знаю. Хвиля носить, буря рве, Скали грозять, надять-просять к собі береги мене.
Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув; Хоч би й дев'ять не вернуло, то десятий повернув А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти! Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти!
