Часто кажуть, що природа навесні відроджується після зими. Але при цьому рідко хтось задумується, що відроджується вона із бруньок, які закладаються ще в квітні-травні попереднього року, зразу ж під час цвітіння.
Популярне на усіяких модних тренінгах вміння жити "тут і зараз" не з'являється так просто. Людина лише тоді може повноцінно відчувати своє "зараз", якщо повністю прийняла своє минуле, прожила і "відпрацювала" комплекси і напрацювала свої міцні "корені";
а, ще якщо довіряє своєму майбутньому, довіряє не тому, що в рожевих окулярах ілюзій воно здається безхмарно-райдужним, а тому що ця довіра тримається на власному ресурсі емоційної стійкості, характеру, напрцьованих стосунків.
Тому для нас важливі спогади, різні спогади, часом округлі та квітучі
а часом зіткані з суперечливостей і протилежностей, "колючі" і незручні. По суті наша особистість складається із сукупності прожитого досвіду. Може, того саме навесні в думках часто з'являються ностальгійні спогади. Не та класична "хандра", яка находить восени, а світлі згадки чогось такого милого, що в іншу пору року могло би здатися непростимою наївністю для дорослої леді. У вас таке буває?
Кілька днів тому виставляла у блозі пісню Плачу Єремії й подумалося, що я уже декілька років не слухала їх пісень, а у мої 15 це була найулюбленіша музика. Така лірика пасує юності і весні теж, як на мене) Тож, хоч років мені уже вдвічі більше (насправді ні, ще декілька днів залишилося), але насолода від цієї музики збереглася.
Коли до губ твоїх... Коли до губ твоїх лишається півподиху, Коли до губ твоїх лишається півкроку – Зіниці твої виткані із подиву, В очах у тебе синьо і широко.
Щось шепчеш зачаровано і тихо ти, Той шепіт мою тишу синьо крає. І забуваю я, що вмію дихати, І що ходити вмію, забуваю.
А чорний птах повік твоїх здіймається І впевненість мою кудись відмає. Неступленим півкроку залишається, Півподиху у горлі застряває.
Зіниці твої виткані із подиву, В очах у тебе синьо і широко, Але до губ твоїх лишається півподиху, До губ твоїх лишається півкроку
Не спиняйте її Не спиняйте її, Бо вона пам’ятає про цвинтар І про жито високе вона пам’ятає. Вона засвічує місяць собою І губами засвічує звуки, Над колискою вашою Бачу її з плачем, Над домовиною вашою Бачу її зі сміхом. Лишень тоді Коли ви засинаєте, Вона від усіх вас щасливіша На вологім піску танцює, І сьогодні вона відходить од вас танцюючи І не каже вам прощавайте.
Не спиняйте її, Бо вона пам’ятає про цвинтар І про жито високе вона пам’ятає. Вона засвічує місяць собою І губами засвічує звуки, Над колискою вашою Бачу її з плачем, Над домовиною вашою Бачу її зі сміхом.
Автор цих слів - батько соліста гурту "Плач Єремії" - Григорій Чубай. Отож я вирішила поєднати спогади з розширенням світогляду і пошукати іще його вірші. Тим більше, що це поезія, родом з шестидесятих, а мені подобається цей продуктивний період. Ділюся знахідками:
"так упевнено маються крила у ворона"
так упевнено маються крила у ворона так тримається певно за гілля рука цьому ж довгому дереву всохнуть від кореня а найдовшому дереву всохнуть з вершка
цим квіткам облетіти цим метеликам вмерти прецесійно прийти процесійно піти по червоній стерні на червоні мольберти по розп'ятому небі в порожні світи
ну а їй що ж бо їй для непевного кроку для короткого кроку од стіни до вікна для найдовших годин для найдовшого року для глибокого дна для найглибшого дна
їй це дивне це літне заснуле кіно де біжать дощові і ромашкові титри де волосся її мов сумне знамено шумить уночі на зеленому вітрі
їй потреба початись щоб мати кінець їй потреба вернутись в своє і в солоне під вечірніх пташок полохливий вінець під зів'ялого листя непевну корону
їй у давніх слідах ще давніші сліди їй померлого дерева вранішня поза і стояння навшпиньки німої води у німому та ще й несолоному озері
це ж розхитана віра у власне ім'я що не знає сьогодні дороги до вуха це стрімка наче лань зелена течія за котрою біжить посуха
Трава Я трава прадавня дика трава до билиночки вирвана до стеблиночки витоптана і врешті гудроном гарячим напоєна і здавалось назавжди під ним похована
та сьогодні вранці я потрощила ваші асфальти росту ось я вже вам по пояс ось я вже вам по шию ось я вже вам по очі і дивлюся ув очі віщо ось я від вас уже й вища я трава Я знаю що вам це не до вподоби що я вища од вас і назавтра ви нашлете на мене бульдозери і знову вирвете мене з корінням або ж акуратно підстрижете під лінійку і щогодини дбайливо поливатимете водою із крану
А я тоді без'язико мовчатиму як і оті мої газонні цивілізовані родичі бо я просто трава і я не про себе прийшла вам нагадувати бо ви не тільки мене одну забули я прийшла вам нагадати що ви все-таки люди і що ви також повинні щодня рости я трава
"На видноколі гроняться вже хмари"
На видноколі гроняться вже хмари, спішать громи на віче гомінке. То не пускаймо снів своїх і марень ув опустіле небо і гірке.
А вчуймо тишу, змучену і теплу, і упадім на землю спраглу ниць. Благословім дощу блакитні стебла, благословім хвилинність блискавиць.
Благословім дрімотний гомін віча, благословім і шепоти і грім... Тоді погляньмо одне одному у вічі і у зіниці блискавку зловім.
У здивуванні знов стою німому" У здивуванні знов стою німому: Чи все то сон, чи справді наяву? ...З гілок вишневих — дивних космодромів — Бруньки злітають листям в синяву. Бруньки злітають листям і суцвіттям, І бродить вітер садом навмання... ...Про весни думаю. І думи верховіттям Збивають з неба сонце пізнання. І сонцем тим забризканий, облитий, Позбавлений і спокою, і сну, Бажаю, прагну, хочу я відкрити Свою, ніким не бачену весну. Щоб з нею йти крізь осені і зими, Щоб в ній свою весняність зберегти. Свою весну — тривожну, незбориму, Де теплоти — на всі-усі світи. Свою весну, замріяну, нехитру, В усмішці, в слові, в помасі руки. Де б в синій гриві здибленого вітру Заплутувались білі пелюстки. Де все було б: і цвіт, і проростання, І перший грім, і радість, і любов. ...Щоб перед нею стати в здивуванні І думати про неї знов і знов.
Спогади.. Ці миті як море, іноді легкі та приємні хвилі, а іноді зносять з ніг та перегортають все догори дригом.. Я люблю те, що викликає спогади - фото, речі, місця, музику.. Проте, був період коли я заборонила собі поринати у них, раптова втрата найріднішої людини так вразила та знекровила, що неможливо було дихати, сльози та спогади заполонили все, це тривало кілька місяців, а потім я заборонила собі та іншим говорити на цю тему, а собі навіть згадувати, було жорстко, але допомогла, зараз пройшло більше 10 років, а ця тема все ще болісна, за нею ще було кілька втрат близьких людей, але це навчило мене, що дійсно треба жити тут і зараз, я можу не прибрати або відмінити особисті плани, проте зустрінуся з близькою людиною, я навчмюилася радіти приємним дрібницям, не чекаючи чогось космічного, просто жити, кохати, турбуватися, тішитися, коли піклуються про тебе та бути вдячною за це.. Розуміти, що дійсно рідних треба берегти та пробачити їм їх слабкості, оскільки дорослих людей переробити неможливо, з ними можно лише розмовляти пояснюючи, слухати їх позицію та знаходити компроміс).. А щодо пісень, цю группу також слухала у дитинстві "лиш вона, лиш вона.... ", музыка завше була в моєму житті і дуже часто певні періоди чи люди згадую прослуховуючи мелодії і це так чарівно)) з сучасних музикантів мені дуже подобається гурт "БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ" майже кожна пісня то неймовірне поєднання тексту, музики, емоції
Фото з підвісом бомбезне! Іноді натикаєшся на стару, коли слухану-переслухану пісню і серце стискається, і сльози самі собою ллються. У мене такою колись була "Все буде добре" Вакарчука
Про улюблені аромати. Мені подобаються водяні ноти у парфумах. Був колись улюблений Ming Shu від Ів Роше, використала кілька пряшечок Cool Water від Давідофф І вже згадані тут "Сади Нілу" мені теж подобаються, лишилось кілька крапель на дні маленьої пляшечки Мала надії на нові Sel d'Azur від того ж Ів Роше, але вони зовсім не тримаються, хоча початок "вдалий" як на мене Неочікувано сподобались Nouveau Genre (Новий жанр) з тієї ж серії, хоча по опису зовсім не мої.
І вже згадані тут "Сади Нілу" мені теж подобаються, лишилось кілька крапель на дні маленьої пляшечки
Мала надії на нові Sel d'Azur від того ж Ів Роше, але вони зовсім не тримаються, хоча початок "вдалий" як на мене 
Неочікувано сподобались Nouveau Genre (Новий жанр) з тієї ж серії, хоча по опису зовсім не мої. 
