Вітаємо, любі оірнговці! Отож, настав останній день цього божевільного року і прийшов час традиції, яку ніяк не можна порушувати...

... і це - НОВОРІЧНА КАЗКА ВІД ОРІНГО! 

З казковим настроєм цього року досить складно, та лишити вас без традиційної казки ми ніяк не могли. Тож в Орінго порадилися і вирішили зробити особливий новорічний подарунок: цього року казку писала не лише Олена Маслова, а й уся контент-комнада  Кілька тижнів ми дбайливо спілтали слова, добрі побажання та магію, створюючи чарівні світи, в які так приємно полинути...

... а щоб відійти подалі від цьогорічних подій, обрали темою Космос - туди наші сусідоньки ще точно не долізли (в них і земні-то ракети злітають через раз...). Щоправда, коли ми побачили, що один в одного вийшло, то зрозуміли, що які часи, такі і казки , але все-таки гарантуємо вам після прочитання святковий настрій та приємний післясмак.

Тож запрошуємо усіх у неймовірну подорож між зорями та галактиками! Влаштовуйтесь зручніше, діставайте собі смаколики з тих, які не можна чіпати до Нового року та відпочівайте. Нехай вам буде затишно та цікаво під час читання  Шатл "Орінгушечка" вирушає просто зараз!  

Казка перша, від Олени "Двері з рожевої планети"

У безмежному рожевому океані вже тонуло останнє маджентове світило. Пульсувало і просиналося найбільше на одній з планет Глізе місто нетутахів. Сріблясті бульки з подорожніми усе густішали і густішали, випорскуючи з-під кожного житла. Перші ще рухалися швиденько, але до наступу повної рожевої пітьми бульбашки збивалися до купи і застигали кучугурами між старими, наскрізно іржавими спорудами. Місто було хоча й найбільше на планеті, але якесь недолуге, з вузькими тунелями для бульбашок, заплутаними ходами для самопливів та дивакуватими артефактами минулого, на які вже давно ніхто не звертав увагу, по можливості оминаючи їх, не гальмуючи.

Задовго до початку існування нетутахів на Глізе хтось велетенський та безвідповідальний розкидав  на дні океану незрозумілі блискучі кулі, довгі труби, прозорі куби, які зрушити було не реально. Тому свої будиночки-мушлі нетутахи ліпили на усіх вільних місцях, прив’язуючи водоростями. З таких же бузкових, пурпурових та червоних водоростей, сплітали гарні паркани та кордони, і місто пульсувало та мерехтіло усіма відтінками червоного і рожевого, коли світило падало до океану...

читати далі

Казка друга, від Тали "Теорія великого чиху"

Ця історія розпочалась настільки давно, що, мабуть, і не порахувати. Можливо, все було не так, як я зараз розкажу, а може це і є та істина, що досі не відкрилась людству. Хай там як, а свідків згаданих подій не віднайти.

Колись дуже давно, коли не існувало ні людей, ні міст та країн, навіть такої планети як Земля, у холодній далечині космосу жив мудрий старець. Ну як жив? Парив у невагомості, насолоджувався самотністю та спокоєм у безмежних просторах всесвіту. Звідки він потрапив у нашу галактику та в чому було його призначення, ніхто не знає. Але відомо, що самітник мав дуже велику магічну силу...

читати далі

Казка третя, від Анастасії "Її звали Надія"

Дитячі садочки на Марсі майже не відрізнялися від земних. На новорічний раночок тут так само одягали яскраві костюми, а у кожного на шафці була наліпка з іншопланетним фруктом. У Зоряни була шафка з кліцуркою — і завдання одягтися на свято, як геройка з минулого.

Мама завжди любила роздивлятися краєвиди, поки вони з Зоряною їхали мостом Патона. Аеротруба мчала їх вздовж куполів марсіанських мікрорайонів: спочатку промайнув Каденюцький, далі вже майорів Сікорського, а садочок знаходився  аж на Корольова. За банями саркофагів небо мінилося чевоним, рожевим, трохи блакитним і бірюзовим.
    — Чому наша Батьківщина жовто-блакитна? — колись спитала Зоряна.

читати далі

Казка четверта, від Олі "Як відкрити Всесвіт?"

Колись давним-давно, коли люди ще довіряли книжкам та дізнавалися новини один від одного, у маленькій кімнаті під самою стріхою сидів собі старий зіркочтій та похмуро дивився на небо.

Навкруги розквітало усіма кольорами Різдво. Звідусюди долинав спів колядок, магазини, здавалося, вигиналися стінам назовні, щоб вмістити усіх волхвів, які в останню хвилину обирали подарунки, з-за кожного кута блищало щось святкове, а ялинки вихвалялися одна перед одною своїми шатами, немов красуні, готові до балу. Причепурилася навіть кімната зіркочтія: на ряди книжок на полицях осіли сніжинки, біля старезної зоряної карти хтось просипав блискітки (чи, може, вони злетіли якраз з зорь – хтозна), а на підвіконні, частково затуляючи небо, притулилася пляшка з-під вина з гілками ялинки. Так, навколо було дуже гарно – та серце зіркочтія не раділо.

читати далі
 

Казка п'ята, від Жені "Друїд та НЛО"

Сталося це давним-давно, за часів, коли ні про яке Різдво та Новий Рік ще й знати не знали, і далеко-далеко, на самих околицях цивілізованого світу: далі тільки море, ще далі - чарівний острів Авалон із чудовими яблуками, а ще далі... навіть думати страшно. Напевно, і немає там нічого.

...зараз на цьому місці знаходиться славетне місто Лондон, повне хмарочосів, машин, метушливих людей і вбраних ялинок. А в ті часи, про які йдеться, не було ні машин, ні хмарочосів, ялинки прикрашати ще ніхто не придумав, а там, де зараз - затишні лондонські передмістя з акуратними будиночками, стояли густі дикі ліси...

І через один такий ліс у середині зими, якраз напередодні зимового сонцестояння, пробирався із серпом у руках немолодий друїд.

читати далі

Нехай в наступаючому році виповнюються лише добрі казки та відкриваються лише мирні всесвіти! 

З любов'ю, казочники Орінго