Увага-увага всім шанувальникам ювелірного мистецтва: Орінго запрошує на невеличку, але дуже важливу екскурсію. Просто зараз ми з вами подумки рушимо до залів Національного музею історії України…

..а саме – до Скарбниці НМІУ, саме тієї, де, як ми пам’ятаємо, зберігається Золота пектораль й купа інших визначних ювелірних скарбів. Скіфські прикраси із золотими підвісками, що колись мелодійно дзвеніли, відганяючи від власників злих духів, візерунчастий срібний посуд ювеліра Івана Равича – експозиція створена, немов коштовний літопис України від епохи бронзи й античності до сьогодення.

Але якщо після цього опису у вас в голові сформувався образ Скарбниці, як якихось підвалів, де у ящиках дрімають скарби, присипані пилом, то це звісно ж не так. Музей насамперед – це люди. Небайдужі люди, які зберігають, досліджують, розвивають, проводять різноманітні акції та вистави… Наразі музеї – це не застарілі структури, вони активно реагують на сучасні виклики. Так, наприклад, у 2022 році в Скарбниці провели виставку «Україна, яка бореться». А по завершенню виставки співробітники музею почали збирати колекцію ювелірних творів воєнного часу. 

Говорячи про людей, що є рушійною силою сучасного розвитку музеїв, важко не згадати Ірину Удовиченко, старшу наукову працівницю НМІУ. В Орінго вже публікували інтерв’ю з нею – це була розлога та цікавезна бесіда про ювелірне мистецтво та музейну роботу. Тому зараз зупинимося лише на тому, як саме потрапляють до музею нові надходження: 

«Нові експонати в музей потрапляють рідко. Якщо говорити про колекцію, яку я вивчаю, тобто ювелірне мистецтво другої половини ХХ – початку ХХІ ст., то остання закупка була здійснена в 1995 році. За останні роки кілька разів митниця передавала конфісковані речі до музею.

Звісно, поповнювати нашу колекцію, яка складається з предметів із вмістом коштовних металів – це складне завдання. Особливо мене турбує те, що в музеї вкрай мало експонатів, які розкривають процеси, що відбуваються в ювелірному мистецтві саме тепер – в першій половині ХХІ століття. Ювелірне мистецтво може жити довго, сподіваюсь, що й музей, як соціальна інституція, існуватиме ще довго. То що ж знатимуть наші нащадки про ювелірне мистецтво початку ХХІ століття? Без фінансування закупок ми можемо розраховувати лише на коштовні подарунки.

Меценатство в Україні не особливо розвинене, принаймні, у нашого музею немає таких дарувальників. Дарують в основному ювеліри».

Саме після цього інтерв’ю вперше зародилася думка про те, що було б добре передати до Національного музею історії України певні прикраси Орінго. Потім закрутилися буремні часи пандемій та повномасштабної війни, тож часу на втілення цієї гарної ідеї знадобилося трохи більше, ніж гадалося. Але справжнє мистецтво вміє чекати…

З 1 жовтня 2024 року прикраси Ювелірного дому Орінго знаходяться у колекції Музею історичних коштовностей України. До музею поїхала дуже символічна саме для харківського ювелірного бізнесу міні-колекція, присвячена творчості Григорія Савича Сковороди. До речі, трохи раніше цього року підвіс «Молитва за Харків» та каблучку «Нерівна рівність» було передано ще й в Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди.

Ось як ділилася враженнями від першої зустрічі з прикрасами пані Удовиченко: «Сьогодні отримали срібні прикраси від Ювелірного дому Орінго: каблучку "Сад пісень", каблучку "Нерівна рівність", підвісок "Молитва за Харків". Щасливі, що зможемо передати майбутнім українцям свідчення того, що попри безперервні обстріли Харків не просто живе, а створює. Захоплюємося, пишаємося! Дякуємо Олені Масловій».

Звісно ж, радощам передувало чимало офіційних дій: підписали Договір передачі прикрас у власність Музею для постійного зберігання, експонування та наукової діяльності. В Орінго ж підготували докладний опис прикрас. Адже їхня складна символіка, точно як багатошарова філософія Сковороди, вимагає якщо не розшифровки, то принаймні уважного вивчення.

Чому підвіс «Молитва за Харків» так називається? Справа у тому, що свій рідний Харків Сковорода любив і відокремлював від інших міст. І головне – бачив його майбутнє. Він написав латиномовну «пісеньку», яка насправді є молитвою за Харків, котрий вважав містом старозавітного пророка Захарії: Sic sol verus erit, Zachariana polis — стань мов сонце ясне, любий Харкове! Ну як не закарбувати таку молитву у сріблі?

Каблучка «Нерівна рівність» відсилає до відомого зображення божественного фонтану – цікаво, як просякнуті біблійними образами думки Сковороди легко вкладаються в сучасну світську картину світу. Та й дійсно, ідея філософа про те, що кожна людина має нести настільки повну чашу життєвих сил, наскільки вона може охопити, напрочуд актуальна.

«Щастя, як повітря і сонце, даються людині даром», – пише філософ. Тоненькі струмочки й потужні джерела наповнюють фонтан вічності, і народжується срібний амулет, що може потішити усіх, незалежно від віку, релігії, статі чи статків. До речі, саме про «Нерівну рівність» ми часто чуємо як про омріяну прикрасу – отже, задум відгукується! 

І третя прикраса, «Сад пісень», увібрала в себе безліч значень. Тут і пошук спокою – у наші часи, як і в часи Сковороди, спокій абсолютно невловимий, і відсилки до чи не найвідомішої поетичної його збірки, і бадьорі ритми альбому SKOVORODANCE, сродно створеного музикантами з Харківським літмузеєм, й суто українська мрія створити і зберегти свій недоторканий чарівний сад… 

Каблучка, яку ми передали до музею, належить до лімітованої колекції. У ній мерехтить біло-зелений Swarovski Vibrant – на момент створення прикраси лишилося усього п’ять камінчиків. І в цих чистих переливах краса дивного саду вбачається дуже яскраво.

Це велика честь: тепер часточка нашої любові до творчості Григорія Сковороди зберігається у фондах Музею як зразок сучасного ювелірного мистецтва. Маємо надію, що з часом ці прикраси опиняться і в залах, серед дорогоцінностей нашого народу, які ворогові не вдалося вкрасти чи знищити. Тільки уявіть: виблискує золото Пекторалі, біжать по вічному колу коні та леви – а поруч  стиха промовляє у сріблі голос харківського філософа.

І в’ється нерозривний ланцюг творчості: від Золотої пекторалі, крізь сторіччя та різноманітні історичні події, до дива, створеного руками харківських ювелірів. Від напів міфічних часів еллінів та скіфів – до часів, коли створювати красу складно, але навіть уявити життя без неї неможливо.

Раділа чудовим новинам Ольга Орінго