Нові виклики вимагають нових рухів... Стоп, усе ж не так — виклики постійно ті самі, та й рухи в нас приблизно однакові...

Маргарет Етвуд – ім'я, знакове для сучасної літератури загалом і для жанру антиутопій зокрема. Її «Оповідь служниці» вже не перший рік лишається культовою, ця книга перевидається, серіал збирає величезну глядацьку авдиторію, але при цьому пані Етвуд – куди більш цікава особистість, ніж просто «авторка антиутопії», нехай і видатної.

Література в жанрі антиутопії видається не самим влучним вибором, якщо розум прагне чогось цілющого та життєствердного. Але хвороби свідомості такі самі як і недуги тіла: для ефективного лікування потрібен правильний діагноз та вірне дозування препаратів. Тож антиутопії можна і варто читати не тільки в профілактичних, а й в «лікувальних» цілях. Навіть коли здається, що пройдена точка неповернення і події розвиваються надто швидко.

У сучасному світі можливо практично що завгодно, будь-який поворот подій і будь-яке змішання епох. Тому жанр альтернативної історії, мабуть, варто розглядати не як гру уяви, а як наочний посібник «як треба». Або, у випадку з «Людиною у високому замку» – «як не треба».

Саме так розпочиналася "Сіра казка" – історія про похмуре місто, Майстра і неочікуваний аромат яблук... Так, в Орінго можна знайти все, навіть антиутопію. Отож кличемо вас заглибитися у просякнуті смогом вулиці, щоб дізнатися: як мрії і срібло можуть врітувати від механічної тиранії?

Який загадковий цей жанр — антиутопія. Спочатку він майстерно маскується під фантастику (оце автор закрутив, та хіба таке можливо?!). Але минають роки і ось уже небачені сюжети перетворюються на реальність, а надруковані фоліанти можна інтегрувати цілими книжковими блоками, без цензури, в підручники історії.

Що робить антиутопію менш лячною? Тоненька перепона нереальності між її простором й нашим: усі ці жахіття коються у якомусь вигаданому світі, а в нас – ну де вже таке можливо...

Чергове оновлення довідника! У цьому огляді літотеки в нас круглі кабошони, в яких характер каменю ще дуже добре видно, але вже можна робити невеличкі оправи. 

Наші найперші й найулюбленіші камінці – це саме вони. Починалося колись з дивного замовлення на огранювання куб. цирконіїв (розповідала в блозі у 2017 році про початок історії), а тепер маємо розкішну палітру природного і штучного каміння!

Тоталітарні держави, стеження, гноблення, підпільна боротьба... Здавалося б, усіх цих речей у реальному світі більш ніж достатньо, проте вже не перше століття люди зачитуються романами, що яскраво описують усе перераховане. Звідки ж узялися дистопії, і звідки в нас така непереборна тяга до цього жанру?