В Орінго багато традицій, і одна з найприємніших — казковий перехід з одного року в наступний. Колись казки в блозі я розповідала сама, але потім для посилення чародійства ми почали збиратися в круг. Рік тому подорожували до Космосу, а сьогодні наша контент-команда знову розповість вам різні новорічні історії, казкові та життєві, та усі вони знову об'єднані спільною темою.
Тема "Камінь - ножиці - папір" виникла раптово (які ми винахідливі в темах, можна пригадати тут), і виявилася вона такою неосяжно великою, що ви побуваєте в п'яти повністю різних місцях та станете свідками дивовижних подій. Та воно й не дивно: за дитячою грою ховається один з давніх способів вирішення суперечок. Також за допомогою жереба можна наважитися на наступний крок, ухвалити рішення, а то й долю обрати. Було б тільки з ким зіграти та питання, на яке треба відповісти.
А якщо до традиційних трьох предметів додати ще двох істот — ящірку і Спока (привіт усім фанатам серіалів "Теорія великого вибуху" та "Зоряний шлях" 
), то несподівано складається чітка схема збірки орінговських оповідань, яких саме п'ять.
Що ще додати? Пишемо ми втаємничено, ніхто не підглядає — тексти збираються в того, кому випав щасливий жереб публікувати спільний допис, тому збіги тут особливо цінуються; цього року у збірці зустрічаються одразу два дракони, щурик, іграшки та допитливі й неліниві дівчатка.
Отже, провожаємо старий та починаємо новий рік тим, що робимо весь час: розповідаємо історії. Долучайтеся, вже звучить магічне заклинання: камінь, ножиці, папір, ящірка, Спок!
1. НОЖИЦІ та оповідання Тали "Щури — то на щастя!"
— Якийсь він … милий … А може є не такий маленький? Я б узяв старого чи хворого.
Такий дивакуватий клієнт в зоомагазині траплявся вперше.
— У нас тільки здорові звірі. До того ж їх швидко забирають, тому дорослих нема.
— Добре, запакуйте мені цього. — погодився Ігор, з відразою тицяючи пальцем на маленького вухастого щурика породи дамбо.
— Ви певно хотіли сказати, що Вам потрібна переноска для нього? Зараз я підберу. Корм купувати будете? — запропонував консультант.
— Ні, нічого не треба. Переноску, так, візьму. І дайте ось той пакетик соняшникового насіння. Цього вистачить. — сказав Ігор, а подумки продовжив: «Він все одно довго не протягне»
Чоловік поклав всі покупки в щільний пакет та пішов геть. Він поспішав до нареченої, завчасно не телефонував, бо був впевнений, де знайде її. Весь свій час його кохана Женя проводила в своєму ательє.
Колись не так й вже давно, але й не нещодавно, в Королівстві Забутих Іграшок, жили-були добрі друзі, Камінь, Ножиці й Папір. Вони мали невеличкий затишний будиночок на вулиці Рухливих ігор, товаришували з «Море хвилюється», іноді заходили в гості до «Класиків» й завжди кликали на чай поважного дядька Крейду.
Життя в королівстві було спокійне, неквапливе – куди поспішати, коли тебе вже забули? В ряди-годи з’являлися нові мешканці. До них обережно придивлялися, розкланювалися, допомагали звести новий будиночок чи навіть вулицю. Тетріс відповідав за технології будівництва, старовинні порцелянові ляльки – за затишок, а різноманітні наліпки могли змінити будь-що до невпізнання.
Але, якщо мова вже йде про казки, то не можна забувати про дракона. І дракон прилетів! Величезний, безжальний, зі сталевими пазурами, отруйним подихом й кам’яним серцем, він не став довго придивлятися до королівства й призвичаюватися до його устрою.
— Чого там розмовляти, - бурмотів дракон, - руйнувати треба!
Робочі обережно розвантажували нові склопакети перед першим під’їздом двадцять четвертого будинку по вулиці Перемоги. Дрібна крупа тільки-но перестала сипати, і відбитки їхніх черевиків складалися у чарівну карту на свіжому снігу. Заклопотаний замовник слідкував за ними, але лиш одним оком, бо майже всю його увагу займала телефонна розмова.
— Уже в місті?! А як ви так швидко? Ти ж дві години тому казала, що ви тільки кордон пройшли… Катю, може, їдьте поки до бабусі? Та ні, у мене все добре, просто… Ну словом, краще до неї, я за вами заїду увечері. Що? Я не чую…
Якийсь чорний автомобіль поволі висунув мордочку з-за рогу, як допитливий спаніель, і непоміченим підкрався до під’їзду.
— Сюрпри-и-из!
Жінка у сірому пальті та усміхнена дівчинка з двома косичками поспішали до чоловіка, який так і завмер із телефоном біля вуха, розгублений і навіть трішки наляканий...
Розповідають, що було колись одне Місто. І жило в Місті безліч найрізноманітнішого народу: були в ньому і Пекар, і Маляр, і Суддя, і Піаністка, і багато хто ще, найрізноманітніший народ у Місті жив. І жив, що дивно, напрочуд дружно - а все тому, що кожен знав, що в нього є власна справа, і справою цією він усьому Місту приносить користь.
Щоправда, жив у Місті й ще один персонаж, для суспільства, прямо скажемо, абсолютно марний: займався він винятково грою в шахи та питтям кави. Гаразд, якщо говорити зовсім вже відверто, то грав він далеко не тільки в шахи, і пив далеко не тільки каву, але про це жителі Міста воліли не згадувати, щоб уникнути пліток. Зрештою, жодної практичної користі від цього персонажа не було, то чого й розповідати? Тільки себе й Місто ганьбити. Так думали жителі Міста.
І думали вони так рівно до того часу, як на околицях міста не оселився Дракон. Ну як сказати Дракон: великий, високий, горбатий, зуби довгі, обличчя дурне, характер мерзенний...
Невмолимо наближалася головна мить року. Жриці з храму завзято давали ладу довіреного їх турботам святилищу, так що гай з покривлених дерев гудів навколо приземкуватої споруди; з усіх вікон-дверей та з останніх сил вони викидали геть старі дари, які за рік натягували паломники до підніжжя кам’яної піраміди, що красувалася по центру зали і сердито бурчали.
Підстави для буркотіння в них насправді були. Ох вже ці відвідувачі, ну ніхто не слухає нічого, ніхто не читає таблички біля входу — сказано ж їм не приносите те, що псується, не тягніть те, що не просять, треба тільки золоті ножиці, дорогоцінні камені та паперові гроші. А вони тягнуть усяку нісенітницю: камені з бруківки та морську гальку, малюнки, якісь гральні карти і навіть іржаві садові секатори. Ось навіть гільйотину для сигар припер хтось, нібито в кожного у голові були свої правила вшановування піраміди. Ну що ж за люди такі?
Робота жриць була не надто престижною, а часом і брудною, черга на працевлаштування не стояла і потрапляли до храму тільки ті жінки важкої долі, хто не зміг підлаштуватися до сучасного світу. А ось колись звання жриці було вищою шаною в країні — віддати свою донечку на служіння намагалися усі вельможні та заможні родини, тільки найкращі та найрозумніші з них проходили вступні іспити…
У ці спогади поринула найстарша зі жриць, поважна сивочола тітонька сто з плюсами. Нарешті вона змогла дістатися до головної піраміди...
Цього разу не буду множити сутності та робити додаткові дописи, тому на завершення казкового марафону від команди і від себе особисто:
Вітаю вас, друзі, з прийдешнім Новим роком! 
Нехай він стане переможним і переможе добро над злом.
Нехай він буде теплим, родинним, і щоб нарешті зібралися усі родини разом.
Нехай він подарує свободу всім чесним людям та захисникам.
Нехай він стане роком початку відновлення, відродження
і просто роком початку, бо ми вже втомилися жити в кінці...
Та нехай він вже просто буде!
Дякуємо вам за увагу і підтримку, до зустрічі в 2024 році! 
ши тцу
Пнд, 01/01/2024 - 01:21
Madra Rua
Пнд, 01/01/2024 - 01:58
Tata_Od
Пнд, 01/01/2024 - 09:36
Татьяна Викторовна
Пнд, 01/01/2024 - 10:31
Cleona
Пнд, 01/01/2024 - 11:26
Julia777
Пнд, 01/01/2024 - 12:58
Olga-Helga
Пнд, 01/01/2024 - 14:37
0672955737
Пнд, 01/01/2024 - 14:44
Tais
Пнд, 01/01/2024 - 15:54
a.menzerova
Пнд, 01/01/2024 - 17:22