Квітень 1944 року. Із-під величезного каменю на порослому лісом схилі гори у Карпатах чутно: "Увага, увага! Ви чуєте голос вільної та незалежної України! Attention, attention! Ici Radio diffusiere ukrainienne clandestin La Libre Ukraine!". А далі – впевнений голос диктора і навіть звуки “Червоної калини”. І це зовсім не сюжет пригодницького роману в стилі альтернативної реальності. 

Зробиш крок на острів – і голова паморочиться від ароматів медового різнотрав’я, які розпечений вітер несе просто у обличчя. Безмежно-синє небо висить над степом, лиш де-не-де перекреслить блакить чорний розчерк хижого птаха. Мовчазно стоять скелі, що налічують не один мільярд років, дослухаються до навколишньої глибокої тиші, в яку органічно вписуються голоси птахів та густе сюрчання. І вічну, гнівну, безперервну пісню співають дніпровські пороги.

«Завтра все буде інакше, завтра все буде, як завжди, буде, як раніше: розмірені дні, вдома, де кожен займається своїм, де все на своїх місцях, де немає нічого зайвого й непотрібного. Ранки, наповнені хатніми клопотами, робота, до якої звикаєш, як до одягу: не тисне, не заважає, носиться, доки носиться. Тихі вечори, темні ночі. Стільки в усьому цьому, виявляється, втіхи, стільки тепла...»

Ціле, як відомо, більше за свої частини; точно так само місто - більше, ніж скупчення будинків. Місто - це особливе явище: стихія, складний механізм, жива істота - кому яка метафора більше до вподоби.

Людству знадобилось чимало століть, аби зрозуміти, що об’єднаний світ — це, світ, що процвітає. Об’єднаний не в буквальному сенсі спробою перемістити державну межу на тисячу кілометрів вглиб іншої країни, а через відчуття спільної мети незалежно від відмінностей у расі, релігії, культурі, мові чи інших факторах. Тільки так можна вистояти перед викликами майбутнього.

Україна має давні унікальні ювелірні традиції - і ні, мова навіть не про Золоту пектораль (хоча вона, безсумнівно, прекрасна). На нашій землі люди здавна знаходили способи прикрасити себе, заявити про статус, розповісти світові про себе за допомогою прикрас. Дукач - мабуть, найсвоєрідніший вид такої «розповіді».

Дублюю інформацію з соціальних мереж, бо знаю, що в нас багато тих, хто туди не ходить. Ну і там я потім закрию, а тут для історії залишиться.

Вже багато років до Дня Незалежності проводжу своєрідну інвентаризацію роздумів та поглядів щодо свого зв’язку з країною. А якщо додати до цього традиційне вивчення різних проявів свободи, можу сказати — в мене запланований доволі філософський тиждень чи щось наближене до цього. 

Зорі, зорі… Серпень щедро сипле їх нам у долоні: задивишся на зорепад – і незчуєшся, як підкрадеться осінь. А що загадувати, помітивши миттєвий спалах світла на темному небі, – зараз у нікого не виникає сумнівів.

Про Іггдрасіль, дерево Бодхі та Дерево пізнання добра і зла знають усі. Коли мова заходить про Дерево Життя, згадують насамперед про них. Але сьогодні ми розповімо про екзотичні, дивні та незвичайні дерева життя з усього світу – бронзові, шипасті та смарагдові.