Сьогодні наші вітання, побажання миру та захоплені погляди направлені на головну чарівницю Дому Орінго — Олену Анатоліївну! Жити і дихати вільно! Піднімемо за це келихи із зжиженим сонячним світлом!

Гадаєте, казкарі лише фантазують та переносять свої вигадки на папір? Якби не так. 

Яка ж чарівна казка без магічних каблучок і дорогоцінних корон? Срібло, золото й інші коштовності з'являються практично в кожній казці - не дивно, адже каміння і прикраси несуть у собі яскравий символізм. Ну а ще це просто красиво і додає в атмосферу казковості.

Трапляються дні, і навіть довше, ніж дні, коли ти ніби б’єшся головою об щільну цегляну кладку. Не в змозі знайти рішення, докласти саме тих, корисних, зусиль, розгадати загадку, дати правильну відповідь. Розганяєшся зі своїм візком, повним життєвого багажу — такого важливого, важкого — і гатиш у ту кляту цеглу, але лише падаєш навзнак, ошелешена. І нема тобі жодного ходу на таємничу платформу між дев’ятою і десятою.

З казками все давно зрозуміло: вони створені передусім для дітей, але й дорослим вхід до казкового світу не заборонений. В ньому взагалі нема ніяких обмежень чи упереджень і тут раді всім, хто завітає.

Казки бувають добрими, повчальними, лякаючими, смішними... А часом бувають відверто дивними. Перша (а часом і єдина) реакція на них - "що це взагалі зараз було?". Відволічемося від принцес і драконів, подивимося на щось дійсно незвичайне!

Уявіть собі теплий вечір десь в горах Шотландії. Надворі сутеніє, і в замку на скелі поволі спалахують вогні. Дрімає чудовисько в озері, кружляють сови, як раптом доноситься гул паровозу – це поспішає Гоґвортський експрес… Ще мить, він зупиниться, і пригоди розпочнуться!

«Одного разу, – писав творець відомого казкового світу Клайв Льюїс, – ти станеш настільки дорослою, що знову почнеш читати казки…». Та насправді чимало казок і не розраховано на дітей – вони створювалися для дорослих, яким так хочеться ще раз зазирнути крізь чарівне віконце.

Звідки беруться казки? Хто їх вигадує, розповідає, "виводить у світ" і робить відомими? Навіщо взагалі потрібні казки, і чи може народ існувати зовсім без них? Близько двох століть тому два бібліотекарі з німецького міста Кассель вирішили відповісти на ці запитання...

Як сказав Іван Франко  «…дітоньки любі, не тим цікава байка, що говорить неправду, а тим, що під лушпиною тої неправди криє звичайно велику правду». То спробую розгребти у голові своїй лушпиння і знайти те зерно, яке там повинне бути, якщо мій нюх не помиляється.