Точиться велика війна, гарчать танки, небо прорізається загрозливими літаками, письменник відкладає своє перо та перевдягається у військову форму... Ця історія про Антуана де Сент-Екзюпері наразі стала і нашою - та все-таки навіть посеред війни не варто забувати про цілющі казки й про дивовижні ювелірні чудеса.

Саме це я нагадую собі весь час, коли десь гублюся і саме це тримає мене на поверхні, коли події перетворюються в шалене цунамі. Розштовхай мене серед ночі та спитай, на що витрачаю життя, і впевнено відповім — на роботу.

Дякуємо Григорію Савичу за насичений роздумами та цікавезними відкриттями тиждень й крокуємо далі! Продовжимо на тій же філософській ноті?

В сучасній інформаційній стрічці новин поява заміток, що розказують про події у світі творчості та мистецтва, як ковток життєдайного еліксиру. Вони нагадують, що життя триває, а всесвіт продовжує запалювати чародійні вогники світла, щоб осяяти навіть найтемніші куточки. Вибір кольору року по версії інституту PANTONE на кшталт таких...

Що спадає вам на думку першим при словах «українське вино»? Ганебне дешеве Koblevo, лицемірна Villa Krim, блакитна шипуча Oreanda? Tairovo, яке ліпить на етикетці одночасно написи «Champagne» і «Prosecco»? Давайте залишимо пересічний мас-маркет і звернемося до істинно українських продуктів — за які не тільки не соромно, а й з гордістю хочеться сказати: «Купуй українське! Споживай українське!»

Чи замислювалися ви коли-небудь, для чого взагалі відзначаються річниці та ювілеї письменників? Навіщо згадувати їх тільки в певні дні, і чи немає в цьому якогось лицемірства - мовляв, у день ювілею ми про автора пам'ятаємо, а в інші дні - як доведеться?.. Спробуємо трохи про це поміркувати.

Постать Григорія Сковороди не втрачає з часом нашої зацікавленості. Дослідники життя та творчості філософа-мандрівника, як то Станіслав Тарасенко, вважають, що популярність Сковороди обумовлена його надзвичайною сучасністю.

Есей від Анастасії про власний досвід подорожей шляхами Сковороди: "Трава-мурава, якою були встелені узбіччя Муравського шляху — це спориш. Він і досі там росте, м’якенький і приємний босим ніжкам. Я знаю це, бо двічі ходила цим шляхом до Сковородинівки".

Вчора Наталочка чудово розповіла про портрети Григорія Савича, а сьогодні час побалакати про пам’ятники. Харків особливо шанує Сковороду, пам’ятних місць в нас дуже багато і майже в кожному є статуя, погруддя чи пам’ятний знак...

Коли я на минулому тижні починала міркувати, що треба ж розповідати про передноворічні плани, то світло ми бачило значно частіше… Ситуація наразі вже виглядає надзвичайною і навіть наша виняткова винахідливість та паранормальна пристосовність не усе може здолати, принаймні швидко.