Януш Корчак колись писав, що до дитини не потрібно спускатися з власної висоти — до неї, навпаки, потрібно тягтися навшпиньки. Це справедливо не лише для виховання, а й для письменництва. Написати дитячу книжку — коротеньку казочку, а чи навіть віршика — буває складніше, ніж великий роман...

З тихим скрипом відкриваються дверцята книжкової шафи, там, за палітурками – світи й галактики. До якого ми дотягнемося першим, яка книга першою прокладе місток між маленькою людиною й величезним всесвітом уяви? 

Якщо добру частину вашої домашньої бібліотеки складають казки, романтичні й пригодницькі фентезі та інші представники дитячо-юнацької літератури, хоча діти-пташенята вже давно виросли, напрошується висновок — ці книги досі люблять й читають.

На щастя, у багатьох українських містах досі зберігаються архітектурні згадки про різні часи минулого України, як славетні, так і сумні…  На щастя, історію нормальні люди не переписують, а сприймають з відкритим серцем та чистим розумом. На щастя, за кожною вцілілою спорудою, за кожною пам’яткою стоять тіні наших предків, тих людей, які це будували та наповнювали життям. 

Від письменника, особливо по-справжньому талановитого, зазвичай чекають, що він і в житті відповідатиме тим ідеалам шляхетності, чесності та краси, які описує в книгах. Скажімо прямо, вдається це не всім. Однак наша героїня - Астрід Ліндґрен - із тих, хто був вірний своїм ідеалам і у творчості, і в житті.

Існують такі неймовірні розповіді, які ніби вміють адаптуватися під людину. Вони напряму не виховують, не показують приклад, не читають нотацій та не диктують мораль, а просто відчиняють двері до тієї планети, яка підійде саме вам… 

Дитяча література часто відбиває не тільки багату уяву авторів, а й головні моменти їхнього життя. Редьярд Кіплінг, Ернест Сетон-Томпсон, Алан Мілн — письменники, чиї твори улюблені дітьми. Проте їхні життя були сповнені драматизму і глибоких переживань. Ці письменники залишили незабутній слід у дитячій літературі, але що залишило слід у їхніх душах?

Дитяча література - річ дуже серйозна. Судіть самі, література сама по собі з'явилася багато тисяч років тому. А до дитячої літератури люди додумалися тільки в XVIII столітті. Виходить, до дитячих книжок людству потрібно було дорости!

Десь в надрах моєї харківської квартири лежить й, мабуть, тріпотить сторінками від звуків вибухів тоненька бірюзова книжечка з червоно-чорним написом «Від війни плачуть». Книжка ця, на обкладинці якої дівчинка міцно обіймає свій будинок, написана не в Україні – втім й назву, й зміст має дуже влучні…

Вважаю, що вмовляти, а тим більш примушувати, ніякого сенсу немає. Як людина, завжди існує одночасно в декількох вимірах (нібито реальних і нібито вигаданих), знаю — шлях до книжок не буває стандартним, і якщо людині судилося любити читати, долю таку на козі не об’їдеш. Але чи можна якось долі цій посприяти?